Kuriliska Wiktoria

Два тижні тому нe cтaл0 й мами. Ми одразу поїхали в село та допомогли сестрі все організувати, всі витрати ділили навпіл. Декілька днів тому мені зателефонувала Віра, просила мене написати відмову від батьківської хати, адже по праву дім має належати їй, оскільки вона доглядала обох батьків. Мене дуже здивувало її прохання. Батьки до останнього мали пенсію, самостійно ходили, розмовляли, були при свідомості. Не хочу руйнувати наші родинні стосунки, але й поступатись спадком не збираюсь. Я промовчала на прохання сестри, сказавши, що мені потрібно порадитися з чоловіком.

Я пoкuнyлa батьківський дім ще коли пішла навчатись в місто. Закінчивши навчання, так і залишилась там жити.

Життя

0868

– Син з невісткою були дуже вдячні матері. Але свою справжню сутність вони показали тоді, як Люба запросила мене та ще кількох сусідок на свій день народження, не сказавши про це дітям. А коли вона попросила їх допомогти накрити на стіл, обоє заявили, що в них свої справи. Тоді Люба і зрозуміла, що стала чужою у власному домі .

Ввечері я почула стукіт у двері, відчинила й побачила перед собою сусідку Любу, яка приїхала на місяць

Життя

0270

Все життя з чоловіком ми прожили заради наших трьох дітей. Постійно зичили гроші, брали кредити. Минули роки, кожен з них пішов власним шляхом. Ми й не оглянулися з чоловіком, коли постаріли. А потім мій чоловік важко зaxв0piв, мені прийшлось за рік до пенсії піти з роботи, щоб його доглядати. Та найгірше те, що за цей час жоден з дітей не навідав батька та навіть не поцікавився його здоров’ям.

Коли мені було всього 19, я вийшла заміж за свого одногрупника. Ми одразу сподобались одне одному, а

Життя

01к.

– Ви додому коли їхати думаєте, — спитав я без роздумів. – Я до тебе назавжди, сину. Невже ви мене не доглянете на старість? – мовила тітка, звівши очі на мене. – Хіба не бачите, в нас діти, власні клопоти. Невже вам погано жилось у своїй хаті? – поцікавився я. Того ж дня тітка зібрала свої речі та подалась з нашої хати. А на порозі мовила слова, які закарбувались в моїй пам’яті на все життя

З Петром Степановичем я познайомилась в санаторії. Вже 15 років я працюю там прибиральницею.

Життя

0187

Це трапилось десять років тому. Зателефонувала моя подружка, під час розмови вона сказала, ніби хоче мені дещо розповісти. За пів години Таня сиділа в мене та плakaлa, що її чоловіка звільнили з роботи, тож тепер вона не знає, як жити далі. Сестра запропонувала їй поїхати за кордон заробити трохи грошей. Тетяна погодилась, але дуже переживала, як будуть її доньки без матері. Старшій на той час було дванадцять років, молодшій — дев’ять. Подруга переконала всіх — вона заробить та скоро повернеться, і все в них нарешті налагодиться. Тепер вона дуже жаліє про свій вчинок

Те, що трапилось з моєю подругою, показало — все в житті повертається бумерангом. Причому тоді, коли

Життя

0331

Дарія саме була на сьомому місяці вагітності, коли стала помічати зміни в поведінці свого чоловіка. Все стало зрозумілим, коли Даша повернулась додому та не застала там ні Павла, ні його речей. Він просто все зібрав та поїхав. Відтоді Павло уникав будь-якого спілкування з дружиною, а з часом все стало на свої місця

Не раз доводилось чути, як чоловіки зpaджyють своїм дружинам, але це ніколи не стосувалося близьких мені людей.

Життя

0348

Я неабияк здивувався, вперше побачивши свою тещу. Їй на той час вже було 48 років. Чорне пофарбоване волосся, накладні вії та яскрава червона помада на губах. Нігті довші, ніж у моєї дружини, коротке плаття та високі підбори. Вона й досі працює в салоні краси. Одного разу я не витримав та спитав: “І не втомлює Вас отак бігати сюди-туди?” А вона й мовить: “Які ще мої роки!”

Певний, багато людей не поділяють мої погляди. Хоча, надіюсь, знайдуться й ті, хто живе для своїх дітей

Життя

0687

Я сів в автобус та наважився поїхати до батька. Його я не бачив вже близько 7 років, саме на Великдень вирішив, що час відпустити всі oбpaзu. Втім, так і не зміг вийти з автобуса, через це одразу ж повернувся назад. Мені не вдалось повністю відпустити той 6iль. Прекрасно усвідомлюю, що на батьків не потрібно тримати злa, але це понад мої сили.

Цьогоріч перед Великоднем я сів в автобус та наважився поїхати до батька. Його я не бачив вже близько

Життя

0341

Якось Світлана Михайлівна потрапила в лікарню, для невістки це стало особливим випробуванням, її чоловік працював до вечора, лікарняну їжу свекруха не їла. Катерина старанно готувала їжу, возила зранку та ввечері теплі страви, а свекрусі ще й недогода було, то холодне, то солі забагато. А коли невістка сама опинилась в лікарні, навіть не було кому її провідати

Разом ми прожили не так вже й мало – 4 роки, — розповідає Катерина, — були плани на майбутнє, багато