Разом ми прожили не так вже й мало – 4 роки, — розповідає Катерина, — були плани на майбутнє, багато пережили удвох. А свекруха! Чого тільки вартувало мені до неї пристосуватися
Після весілля молодим довелось жити у Світлани Михайлівни. У Катерини залишилась в батьківській хаті сестра з чоловіком та дітьми, а Олексій у батьків один, тата в нього немає, зате в нього є трикімнатна квартира.
– Жити там постійно ми не збиралися, орендувати квартиру не хотіли, оскільки відкладали на покупку власного помешкання. Планували взяти двокімнатну квартиру в кредит, навіть назбирали суму на перший внесок.
Катерині було 23, коли вона вийшла заміж. Чоловіку на той час було стільки ж. Вона намагалась бути ввічливою та тихою, адже розуміла, що в чужій хаті зі своїми порядками не лізуть. Не раз доводилось вислуховувати від свекрухи, коли тій щось не подобалось.
– Я не мала права ні подруг привести в гості, ні говорити голосно.
– І поки без дітей, будь ласка, — мовила якось Світлана Михайлівна невістці, — от підете на своє житло, тоді й народжуйте. – Ні, я не відмовляюсь від онуків, просто мої роки такі, хочеться спокою та тиші. І здоров’я моє вже не те. А діти — це шум та крик.
– Вона має право так вважати та говорити, — зі смутком в очах зітхає Катерина, — свекруха у своїй хаті.
Якось Світлана Михайлівна потрапила в лікарню, для невістки це стало особливим випробуванням, її чоловік працював до вечора, лікарняну їжу свекруха не їла.
– Ще сьомої немає, а я вже біжу зранку під лікарню з передачею. Все загорнуте в фольгу, щоб не охололо. А ввечері несу вечерю, — розповідає Катерина, — а свекрусі ще недогода, то холодне, то солі забагато. Тільки я все мовчки терпіла.
А через місяць трапилось так, що і Катерина лягла в лікарню. І що думаєте, хтось їсти носив? Чи провідував хоча б раз? Як чоловік, так і свекруха, вдавали, ніби мають безліч справ.
– Вона береже себе та боїться зайвий раз кудись вийти, Олексій — навіть на вихідних не відвідував мене, — жаліється Катерина, — свекруха сказала, щоб я собі щось купила поїсти, а чоловік тільки раз прийшов провідати. На цьому все.
– Нехай би твоя мама біля тебе сиділа та їсти носила, — заявила невістці Світлана Михайлівна.
– Мама то є, тільки-от живе вона за 150 кілометрів від нас. Рідніших за Олексія та його маму в мене тут немає, але їм байдуже на мене.
Чоловік вважає це нормальним, бо одразу заявив:
– Я важко працюю, то що, по-твоєму, повинен після роботи їсти варити та мчатись до тебе? А мама вже не може, та й ти їй не рідна дочка.
Цього вистачило, щоб Катерина зрозуміла, що не хоче жити поряд з цими людьми. Вона для них старається, а їм на неї начхати. Тож тепер жінка задумалась про розлучення.
Свекруха, почувши про її рішення, мовила:
– І що тепер через лоток їжі зруйнуєш свою сім’ю?
– Хіба в лотку справа? – відповіла Катерина, — вам цього й так не зрозуміти.
