Коли я одружився то одразу заявив дружині, що мрію про сина. Не знаю чому, але чомусь мені здавалося, що у кожного чоловіка має бути син. Син це перш за все продовження роду, це продовження прізвища.
Коли моя Людмила повідомила, що вона вагітна, я не тямив себе від щастя. Новина для мене була суперовою, я вже вибирав ім’я для синочка. Я вже знав що йому куплю на перший день народження.
Вагітність протікала добре, весь час я перебував в очікуванні. Нарешті Люда сказала, що час до лікарні. Я відвіз її, а сам очікував у приймальні. Через довгих чотири години до мене вийшла медична сестра й привітала з народженням донечки.
Я спочатку отетерів, а потім подумав що це помилка. Тим більше, що на УЗД сказали, що в нас хлопчик. Медсестра посміхнулася й сказала, що УЗД це техніка, яка іноді може помилятися.
Я вийшов з лікарні й просто пішов, настільки був розчарований, що навіть до дружини не пішов. Зупинився в парку, сів на лавку й задумався. Я уявлення не мав як це мати доньку, це ж виходить що вона буде біля дружини. А я сам по собі, от якби це був син то інше діло.
Біля мене хтось зупинився, я підняв голову, це був мій однокласник Сергій.
-Привіт, ти чого це тут сидиш? Голову похнюпив, щось сталося? – Запитав він мене.
-У мене сьогодні донька народилася. – відповів я сумним голосом.
-Вітаю, друже, це ж прекрасно, чи може не дай Боже щось не так зі здоров’ям? Як Люда? – запитав він стурбовано.
І лише тоді я зрозумів, що навіть не запитав Люду як вона і як дитина.
-Та я навіть не знаю, розумієш я сина хотів, а тут донька… – сумно сказав я.
-Дивний ти, Володимире, я б, мабуть, все на світі віддав, щоб у мене була дитина, не важливо хто син чи донька. Але на жаль я ніколи не стану татом, жоден лікар не дає гарантії. А у тобі Бог дарував таку радість, а ти не цінуєш. Ми з моєю Олею задумуємося про усиновлення. А ви щасливі. Тож не дурій, а біжи до своїх дівчат. І не забудь вітання від мене передати. – сказав мені Сергій.
Після цих слів я неначе прокинувся, швидко побіг до пологового. Довго вибачався перед Людою та донечкою. Назвами ми донечку Ангеліною, бо ніжне личко було неначе в ангела.
Пройшло багато років, діток більше у нас не має, донька у нас одна. Цього року наша Ангеліна закінчує школу. Ми всю душу вкладали в нашу донечку. Вона просто чудова донька, дуже чуйна та вихована. Я навіть не уявляю, щоб було якби доля не подарувала нам її. На наступний рік вона поїде до столиці навчатися у ВИШ. Я дуже переживаю, адже боюся відпустити нашу Ангеліну.
Я вдячний однокласнику, за ту розмову. До речі вони з дружиною вдочерили дівчинку Олесю, я став її хрещеним батьком. Наші доньки подруги.
Не важливо хто у вас син чи донька. Головне любити своїх дітей та підтримувати їх, а вони вам віддячать своєю любов’ю.
