Мене звуть Михайло і я хочу розповісти вам свою історію. Жив я в маленькому селі там я зустрів дівчину на ім’я Уляна. Вона була дуже прекрасна і ми закохались одне в одного.
З часом наше кохання стало сильнішим і ми вирішили одружитися. Але згодом виникла одна проблема.
Уляна хотіла поїхати вчитися в місто, але я дуже не хотів її втрачати. Тому вирішив зробити так, щоб вона нікуди не поїхала. Цього можна було досягнути якщо Уляна завагітніє.
На одній дитині ми не зупинилися та згодом Уляна завагітніла вдруге.
У нас народилися дві чудові діти – син і дочка. Їхні усмішки робили наше життя яскравим і радісним.
Уляна більше не думала про від’їзд у місто та залишилася з нами у селі.
З часом наше життя з Уляною стало звичним і занадто нудним для мене. Не можу сказати, що я не любив її, але в мене почали виникати сумніви щодо моїх почуттів та нашого спільного майбутнього. Я відчував, що мені щось не вистачає, але не розумів, чого саме.
Коли я був у відрядженні у місті, я зустрів Зоряну – жінку неймовірної краси та енергії. Ми проводили дуже багато часу разом через роботу і вона показала мені зовсім інший світ. Моя нова знайома була цілком іншою людиною порівняно з Уляною. Зоряна була емоційною, енергійною та приголомшливою.
Тоді я зрозумів, що саме така жінка мені потрібна, тому покинув Уляну з дітьми заради Зоряни.
Ми разом з Зоряною жили щасливо і створили гармонійну сім’ю. Проте з часом я знову почав відчувати внутрішній неспокій.
Одного разу я познайомився з провідницею, на ім’я Лариса. Тоді у мене було відрядження, а Лариса була провідницею. Вона була чарівною жінкою, яка любила свою роботу і ділилася своєю любов’ю до мандрівок та залізниці. Дорогою додому я знову їхав у потязі та зустрівся з Ларисою. Додому до Зоряни я так і не повернувся.
Ми з Ларисою об’їздили потягом майже цілу країну, насолоджуючись краєвидами та спілкуванням одне з одним.
Після довгих мандрівок на залізниці з Ларисою, я зрозумів, що не можу більше жити “на колесах”. Тому знову покинув чергову жінку.
Доля привела мене до нової жінки, ім’я якої було Іванна. Вона жила в іншому місті та мала двох дітей. Іванна була сильною та незалежною жінкою та це мене в ній захоплювало.
Ми з Іванною зустрічалися, намагаючись знайти спільну мову та зрозуміння. Її діти були чудовими та раділи нашій компанії. Проте, не все було так просто, адже Іванна була ще заміжньою, а її чоловік працював за кордоном.
Незабаром Іванна повідомила мені, що її чоловік повертається додому і наші стосунки повинні закінчитися.
Після Іванни було ще декілька жінок, мої стосунки з ними раптово закінчувалися та потім починалися нові.
Час плинув, я постарів.
Після багатьох років я знову повернувся до Уляни сподіваючись відновити втрачений зв’язок. Але, прибувши до її дому, я побачив, що у неї вже новий чоловік.
Її дім був наповнений сміхом та радістю, бо там гостювали наші онуки. Я бачив їх вперше.
Вони мене не впізнали та стали запитувати хто я такий. Тоді я відчув наскільки був неправим у своїх рішеннях.
Мені було гірко та не було куди йти, я поселився у напівзруйнованій хаті своїх батьків. Лише зараз я зрозумів, що обрав неправильний шлях та бачу до чого призвели мої численні походеньки.
