З Сергієм ми одружились, коли я була на останньому курсі навчання в університеті. Він ідеальний чоловік, гарний спеціаліст, має високооплачувану роботу та й мене просто обожнює. Словом, мені дуже пощастило з чоловіком.
У нас є прекрасний син, який з’явився на світ вже за рік після нашого одруження. Спершу нам було трішки складно матеріально, адже я не працювала, а наші витрати тепер суттєво збільшились. Згодом я почала займатись виготовленням десертів на замовлення. Мені дуже подобалась така робота та й замовлень було достатньо, але з маленькою дитиною часу катастрофічно бракувало. Тоді на допомогу прийшла моя мама, яка часто забирала Сашка до себе, за що я їй дуже вдячна.
Коли сину виповнилось два роки, ми вирішили з’їздити в гості до батьків Сергія. Жили вони в приватному будинку за сто п’ятдесят кілометрів від міста, то ж через роботу та усілякі клопоти, ми бачились дуже рідко.
Варто сказати, що мої свекри доволі заможні люди. У них є власний бізнес з виготовлення меблів на замовлення, який приносить хороший дохід, а живуть вони у двоповерховому особняку з великою територією та басейном. Усі домашні справи виконує прислуга, в той час, як мама Сергія живе лише у своє задоволення. На день народження Сашка батьки чоловіка відправляли дуже коштовні подарунки, моя мама таких, ясна річ, зробити не могла.
Сергій взяв на роботі відпустку, я спакувала всі необхідні речі й ми вирушили в гості на цілий тиждень. Після народження сина ми ще жодного разу не їздили на таку далеку відстань. Я з нетерпінням чекала на цю відпустку, так сильно мені хотілось змінити обстановку, відпочити, поспілкуватись з ріднею. В дома я вся погрузла в клопотах та роботі.
І ось ми нарешті доїхали. Мій свекор дуже сувора та вимоглива людина, то ж і з Сергія він виховував “справжнього чоловіка”. Коли сину виповнилось вісімнадцять, батьки різко перестали його забезпечувати, тому ще під час навчання в університеті він змушений був влаштуватись на роботу. З того часу свекри не допомогли йому ні копійкою. Таке у них виховання. Крім того, батько часто докоряв Сергію, що той і досі нічого не досягнув у житті й у свої двадцять шість і досі немає власної квартири. Я на ці докори ніколи не зважала і в стосунки чоловіка зі свекром не втручалася. Як то кажуть: чужа сім’я, то темний ліс.
Мабуть, усі ці труднощі й загартували Сергія, бо я ніколи не чула, щоб він на щось скаржився. Хоча я чудово знаю, що часом йому доводилось дуже не солодко.
Зустріли нас доволі тепло і відразу провели у кімнату, яку нам виділили на тиждень. Ось тільки з харчуванням виникни певні нюанси: батьки Сергія повідомили, що за продуктами нам доведеться з’їздити самим, бо вони закупили все лише для себе.
У цей час Сашко вже впевнено тримався на ногах і його, ясна річ, цікавило все навколо. Новий будинок викликав у нього особливий інтерес і він невгамовно бігав від однієї кімнати до іншої. Він в принципі дуже активна дитина, то ж для мене це були цілком звично.
Проте така поведінка дитини страшенно дратувала свекруху. З її слів, від такого сильного шуму в неї почалась мігрень. Нас з Сашком випровадили бавитись на вулицю, хоча й погода в той день була не надто хороша: моросив дощ та дув прохолодний вітер.
Наступний день виявився ще складнішим для мене. Сашко й надалі був повним енергії та цікавості. Свекор демонстративно читав якийсь спортивний журнал та ігнорував присутність онука. Свекруха голосно зітхала, трималась руками за голову та пила таблетки від мігрені. Їх дратувало все, що робив Сашко. На погляд свекрів, вихована дитина не повинна плакати, бігати, розкидати іграшки, голосно сміятись. Всі мої спроби пояснити, що це цілком нормально були марні, то ж перестала звертати на це увагу і з нетерпінням чекала дня, коли ми повернемось додому.
Так пройшов тиждень і ми нарешті повернулись додому. Проте не встигли ми зітхнути з полегшенням, як нас чекав ще один “приємний” сюрприз від свекрів. На телефон Сергія прийшла смс, де зазначалась сума збитків, які ми їм завдали за час нашого перебування. Туди входило прання двох комплектів постільної білизни, чистка дивану, побілка стін у кімнаті, де ми ночували, заміна килиму. Я була просто шокована. Сергій не став ніяк коментувати вчинок батьків, а просто вислав вказану суму та відправив повідомлення, де зазначив, що ми більше не приїдемо до них у гості.
На мою думку, своїм вчинком свекри перейшли всі межі. Якщо для них нормально виставляти своїм дітям рахунок за проживання, то нехай сидять самі у своєму шикарному домі та тішаться порядками. Ми краще на другий рік за ті гроші полетимо всією сім’єю на відпочинок до Туреччини.
