Моє дитинство проходило під столом або на вулиці. Бувало мама закр ивала мене в шафі. Старшу сестру давно вилучили органи опіки. Мене залишили мамі. Я не хотіла з нею жити. Вона п0гAнA матір. Немає в неї відповідальність і материнського чуття.
Я могла не їсти багато днів. Пила одну воду. Мама пропадала в пл яшці. До неї постійно приходили чоловіки. Коли вони заходили до неї в гості, мама зачиняла мене в шафі. Вона веліла сидіти тихо і не подавати жодних звуків. Не варто казати, що я чула сидячи в шафі.
Якщо мама не встигала закрити мене в шафі, то пхала просто під стіл. Її не турбувало моє життя та комфорт. Маму хвилювали лише чоловіки та пл яшка. Соціальні служби часто приходили до нас. Вони бачила, в якому я стані, але нічого не могли зробити.
Мама продовжувала жити своїм спокійним життям. Її нічого не турбувало. Вона могла годинами розповідати мені подробиці зі свого ліжка. Вона вважала мене іграшкою, яка повинна робити те, що хоче мама. Я слухала її брудні історії не рухаючись. Після розмови з мамою, я хотіла помитися.
Забрали мене, коли мама зачинила будинок і пішла на п’ять днів. Я знайшла муку. З неї пекла пісні млинці. Хоч якась їжа. Мука закінчилася на третій день. Інші два дні я просиділа голодна. Мама повернулася під вечір п’ятого дня. Мене вже оглядали лікарі. Мій стан їм геть не сподобався.
Мене забрали в лікарню. Мама кричала і вимагала мене повернути. Ніхто її не слухав. Далі був суд. Маму залишили без батьківських прав. Рік я пробула в дитячому будинку. Мені там подобалося. Інші діти відчували стрес, а я спокійно їла та гралася іграшками. Я не розуміла інших дітей. Їжа є, ніхто не лупцує, іграшок купа, що їм ще треба?
Соня та Антон забрали мене, коли мені виповнилося дев’ять. Вони показали мені інше життя. На жаль, моя мама не навчила мене базовим навичкам. В дитячому будинку мене навчили користуватися туалетним папером. Батьки показали, як правильно чистити зуби, вони привчили мене митися. В дитячому будинку я билася, коли мене хотіли в ванну запихнути. Волосся мені розчісувала Соня. Вона плела з мого волосся довгі колоски. Прикрашала зачіску синіми стрічками. Нігті я згризала. Від цієї звички мене довго відучували.
Я була диким дитям. Нічого не вміла, але мої батьки зробили з мене людину. Страшно подумати, яке життя очікувало мене з рідною мамою? Мене врятували. Це диво на землі. Я безмежно люблю своїх батьків і кожен день дякую їм за моє врятоване життя.
В дитинстві, я любила сидіти між двома своїми батьками. Я могла заплакати, якщо хтось з моїх коханих мамочки чи таточки відходив від мене. Вони реагували нормально на мої істерики. Батьки розуміли, я не навчена володіти емоціями, тому вони пробачали мені все.
Моя мама не здавалася. Вона ніби то пройшла курс лікування і стала на шлях істини. Я не вірила їй. Не хотіла назад до мами. Вона мене не любила. Мама пішла до суду, щоб відновити свої права. Програла й знову потонула в пляшці. Моя мама намагалася відібрати мене в батьків ще тричі. Всі її спроби закінчувалися одним — пляшкою.
Маму знайшли без пульсу у власній квартирі. Її знайшла сусідка. З квартири зник телевізор, який мама не встигла пропити. Я не відчувала тривоги. Навпаки, до мене прийшло полегшення. Нарешті моя не тямуща мама залишить мене в спокої. Навічно.
Я треба була мамі для грошей. Вона часто брала мене стояти разом з нею на вулиці. Ми просили милостиню. Коли жінка сама, їй не так охоче грошей дають. Мама наказувала мені плакати, але я не могла. Тоді вона тишком била мене чи тримала мою руку в своїй і міцно стискала. Коли я починала плакати, вона трішки полегшувала хватку. Ми стояли в будь-яку пору року. Міняли тільки вулиці.
Як добре, що це позаду. Я не ходжу на могилу матері, хоча знаю де вона. Батьки намагалися мене вмовити піти на похорон, але я відмовилася. Я не хочу її бачити. Вона жахливо до мене ставилася. Батьки ще декілька раз пропонували піти на могилу моєї матері, але я завжди відмовлялася.
