Пам’ятаю, як до нас прийшов худий і блідий собака. Ми пожаліли його. Почали годувати всією лікарнею. Пес не надто сильно хотів йти до рук. Було видно, що його образили. Він дивився на нас великими сумним очима.
Їжу брав не від всіх. Якщо смачненьке виносили дівчата, то тихенько підходив до мисочки. Як тільки бачив чоловіка – ховався куди подалі. Ми довго завойовували його довіру. Спочатку пес почав підходити до вантажників, які привозили ліки. Він подружився з Сергієм. Чоловіку 50 років. Він нікого немає, от і прикипів до собаки. Пес міг почути приближення Сергія за кілометр. Якщо він заплигував на лавку і починав виляти хвостом, значить скоро приїде Сергій.
Ми помітили дивну закономірність. Якщо хворий має відійти на той світ, пес постійно лежить в його ногах. Пацієнт може виглядати абсолютно нормально, йти на поправку, а потім – бац! І немає. Лікарі вирішили пильно стежити за хворими, коли ті гуляють в дворі. Тільки пес всядеться біля когось, одразу посилюють увагу до тієї людини. Часто виходить врятувати пацієнта, але не рідко трапляється зовсім інакше.
Собаку назвали Сторожем, бо він завжди захищає здоров’я пацієнтів. Пес з радістю прийняв свою кличку. Ми вилікували його від усіх хвороб, зробили щеплення та навчили простим трюкам. Зараз Сторож головна прикраса лікарні. Ми обожнюємо цього малого. Приносимо йому найкращу їжу, купили іграшок та побудували буду. Розмістили собаку за територією лікарні, прямо біля сторожа, аби не було проблем через санітарні регламенти.
Ми раді, що цей собака з’явився біля воріт лікарні. Якось ми врятували його, а тепер він рятує безліч інших життів.
