- Віддай сюди! – Мати вхопилася за гроші в моїх руках. Вона легко витягла ту тисячу євро.
- Мені ці гроші потрібніші! – Вперше в житті кричала на свою матір, але що робити, якщо вона збожеволіла на старості років! – Мамо, мені не вистачає тисячі на покупку квартири! Мені сорок сім, а в мене немає свого житла! Ти хочеш віддати ці гроші брату? В нього дружина жадна! Вона ті гроші собі загребе! В нього дві квартири, машина та свій бізнес! Кому ти допомагаєш?!
- Яке тобі діло до грошей твого брата? Вони твої, що ти слину на них пускаєш? Краще б думала про своє життя. – Мама дивилася на мене скаженим поглядом. Вона бережно випрямляла пом’яті гроші.
- То я й думаю. Прошу тебе третю годину допомогти мені, а ти що робиш? Чахнеш над своїми грошима, як Кощей Безсмертний. – Я схрестила руки на грудях. Хвилину тому, ми бuлucя за гроші. Я ніколи б не подумала, що ми докотимося до такого. Моє волосся вибилося з під резинки. Воно висіло як не будь. Спідниця порвана. Мама роздерла її в пориві бiйku. Я виглядала жAxлuв0, але мама була не краща. Здається, я помітила сліди від своїх нігтів на її щоці.
- Мої гроші! Я сама оберу, кому їх відати! А ти не жалійся на брата! В нього вистачило мізків заробити і влаштуватися в житті. – Різко сказала мама.
- Я теж намагалася влаштувати своє життя. Хто ж знав, що мій шлюб розпадеться через десять років. Ніхто від цього не застрахований. Хіба ти не знаєш?
- Та що ти говориш! Може, твій шлюб розпався, бо ти по мужиках бігала!? Виростила xв0йдy, а не дочку! Була б ти нормальною, тебе давно б заміж взяли повторно. Жила б гарно, при грошах, але ж ні! Ти слаба на одне місце!
В квартирі стало тихо. Я такої тиші більше ніколи не почую. Здається, то в мені слух відібрало. Звуки повернулися різко. Спочатку в голові почало дзвеніти, а потім – бах!
- Дочко… – Мама зробила невпевнений крок в мій сторону. – Я не… Тобто… – Гроші випали в неї з рук. Вона потягнула руку до мене.
Я навіть не намагалася стримуватися. Сльози самі полилися з очей. Це надзвичайно б0лячE почути таке від матері. Пам’ятає її обличчя. Воно було бліде. На ньому застиг один вираз. Це був відчай. Я схопила свою сумку і вибігла на вулицю. Чула мамині крики в під’їзді. Здається, вона вибачалася, а може ні. Я не знаю й знати не хочу.
Гроші зіпсували все. Через них одні біди. Кажуть, вони здатні приносити щастя. Я можу посперечатися!
