- Мені потрібна твоя допомога. Я хочу тюль випрати. Хоча, штори теж можна. Приїдь завтра в дев’ять. Я буду чекати.
Мама поклала слухавку. Вона все життя так робила. Ніколи не питає, чи може Ліда приїхати. Вона наказує щось зробити. Відмову не приймає. Коли Ліда намагається дати мамі відсіч, Наташа починає казати наступне:
- Ти матір не любиш. Я тобі геть не потрібна. Ти хочеш все життя прожити тільки для себе. Так роблять справжні егоїсти. Мені потрібна твоя допомога, а тобі байдуже на власну матір. Яких дітей ти виховаєш? А якщо я п0mupAтu буду, ти теж мені в допомозі відмовиш? Якщо ти не приїдеш, я завтра піду і перепишу квартиру на сусіда. Хочеш цього?
Вона завжди була такою. Скільки Ліда пам’ятає себе. Проблеми почалися після cmEpтi батька. Мама переключила всю свою увагу на доньку. Вона контролювала кожен її крок. Намагалася робити все за доньку. Наташі було вигідно ростити не самостійну доньку. Вона зможе довше тримати її біля себе.
Не важливо, які друзі були в Ліди, Наташі ніхто не подобався. Вона критикувала усіх. Той за товстий, а та занадто худа. В тієї дівчинки мама любить пляшку, а той хлопчина руки об себе витирає. Вони всі нечепури, дурні та бідняки. Вони не варті спілкуватися з Лідою. Наташа усіляко намагалася привити доньці свою філософію. Дівчинка не піддавалася впливу матері.
Ліда була схожа на свого батька. Той був чоловіком м’яким, але надзвичайно добрим. Він бачив позитив у всіх людях. Ліда тихцем від матері спілкувалася з друзями. Вона нічого не говорила про слова матері. Ліда намагалася не гуляти з ними в своєму подвір’ї, не здоровалася, якщо мама була поряд, не робила сумісних фото і ніколи не казала, що з кимось проводила час. Цьому всьому вона навчилася пізніше, коли пішла в університет. Ліда зрозуміла, вона не зможе познайомити маму з друзями, бо вони їй ніколи не сподобаються. Дівчина не хотіла постійно з нею сваритися. Це єдина дорога їй людина. Може, мама не може побачити того, що бачила Ліда? Таке буває.
В двадцять років в Ліди з’явився перший хлопець. Вони зустрічалися потайки. Ліда не хотіла знайомити свого хлопця з мамою. Вона інтуїтивно знала – хлопець мамі не сподобається. Вона мала рацію.
Наташа побачила доньку з хлопцем у кафе. Її обличчя стало червоним від люті, ніздрі роздулися, піт виступив на чолі. Наташа забігла до кафе зі скандалом. Усі відвідувачі дивилися на них роззявивши рота.
- Ти що тут робиш?! Ще й з оцим! Хто він такий?! Я тобі дозволяла вештатися з якимось мужиками?! Ти питала дозволу?! Про навчання думала?! А мені що тепер з тобою робити?! Я не знала, що моя донька пp0cтuтyтkA Ти про мене не думаєш! Тобі байдуже на мене! От коли я п0mpy, тільки тоді ти зрозумієш, скільки хорошого я для тебе зробила! Мала xв0йдA!
Наташа забрала Ліду додому. Дівчина плакала всю дорогу до квартири. Мама кричала на неї ще вдома. Жінка не могла заспокоїтися впродовж трьох годин. Вона старанно випитувала в доньки подробиці її стосунків.
- Спала з ним? Спала!? Кажи правду, а то заведу тебе до лікаря! Він хутко скаже мені правду! Я в тебе щось питаю! Відповідай, коли мати запитує! Ніякої поваги! Взагалі відбилася від рук!
До лікаря Ліду таки завели. Він заспокоїв злу маму. Чомусь тоді нікого не здивувало, що Ліді двадцять років. Вона давно могла обирати собі пару. Мама так не думала. Вона сприймала доньку, як свою власність. Вона мала робити те, що хоче Наташа, інакше Ліду чекала страшна kApA чи ckAндAл.
З роками ситуація не ставала краще. Друзів у Ліди не було. Мама розлякала їх так само, як і кавалерів. Ліда не мала з ким поговорити. Вона не могла комусь поскаржитися. Схоже, саме цього хотіла її мама. Всі чоловіки швидко тікали від Ліди. До того часу, Наташа гарно видресувала свою доньку. Вона чудово знала, на що тиснути. Ліда любила свою маму. Вона вважала, ніби та просто її гіперопікає. Ліда вірила, варто їй побудувати свою сім’ю і мама заспокоїться. Вона побачить доньку в надійних, люблячих руках й одразу її відпустить.
Кавалерів не було. Точніше, вони швидко розуміли в чому Лідина проблема. Мама, ніби знала, коли дочка мала йти на побачення. Вона одразу дзвонила й просила приїхати. В Наташи ламалися двері, техніка, бився посуд чи коїлось якесь інше лихо. Якщо Ліда казала викликати майстра, бо вона на чомусь не розуміється, то Наташа пускала в хід інший трюк. Вона пила таблетки, для підняття тиску. Після цього, дзвонила Ліді й казала:
- Можеш йти на своє побачення. Чоловік важливіший за власну матір. Я в тебе одна, а їх багато буде. Ти ще молода, от побачиш! Мами іншої не буде. Ти будеш їсти супчик, а я п0mpy. Все життя це буде тебе переслідувати. Я п0mpy – через тебе. Добре тобі буде потім спати? Я сумніваюся! В мене тиск високий, голова паморочиться, а рідній дочці якийсь мужик важливіший! Ну, йди… Подивимося, чи я буду жива до кінця твого побачення.
Ліда все відміняла й йшла до мами. Вона не хотіла сваритися. Виправдовувала свою маму різними способами. Все ще казала собі про гіперопіку, відчуття самотності та покинутості, які точно були в мами. Вона сама на цьому світі, як і Ліда. Звісно, їй не вистачає доччиної уваги. Вона просто хотіла тепла.
Поки Ліда придумувала для мами виправдання, та методично ховала таблетки для підняття тиску, спокійно робила хатні справи, але, як тільки дочка переступала поріг квартири, лягала в ліжко, клала руку на чоло чи на серце й тяжко стогнала.
- Як погано, що ти переїхала. – Казала Наташа. – Мені було б добре разом з тобою. Може повернешся додому? Нам буде вдвох добре. Я буду готувати твої улюблені страви, слухатимемо двох музику, будемо грати в шахи. Ти ж любиш шахи, я знаю. – Ліда їх нEнAвuдiлA, але грала, бо мама любила ту дурнувату гру.
Ліда намагалася мамі м’яко відмовити. Вона не хотіла переїздити назад до мами. Ця думка лякала Ліду. Вона не могла зізнатися навіть собі, що її мама маніпулює нею. Не може ж такого бути! Вона найрідніша людина. Рідні не можуть хотіти зла один для одного, думала Ліда. Ці дві, такі різні думки, роїлися в її голові постійно. Вона не могла спокійно спати. Ліді виписували ліки від головного болю, потім – від мігрені, в решті решт, вона потрапила на крісло до психотерапевта. Жінка навіть лікарю не розповідала про свою маму, яка методично руйнувала її життя.
Ситуація змінилася, коли в Ліди з’явилося одразу двоє близьких людей. На роботі вона познайомилася з чудовим чоловіком. Його звали Юрій. Він одразу помітив Ліду. Їхнє спілкування зав’язалося надзвичайно легко. Жінка нічого не казала про свої тривоги. Ще злякає кавалера!
Ліда знайшла спільну мову з Ганною. Вона працювала бухгалтером в їхній компанії. Жінка за п’ятдесят з розкішною зовнішністю та гарним почуттям гумору. Вона знайшла підхід до Ліди з першої фрази. Саме їй жінка зізналася в «специфічних» стосунках з мамою. Ліда давно почала щось розуміти. Їй потрібне було підтвердження з боку, адже так видніше.
Ганна уважно слухала розповіді Ліди. Подруга завжди категорично та однозначно казала:
- Це не нормально.
Або:
- Так не повинно бути.
Ганна завжди пояснювала свою точку зору. Вона не з тих, хто кидає слова на вітер. Ліда слухала свою подругу уважно. Вона вірила їй. Одного разу розмова зайшла до пікантних подробиць. Ліда відверто зізналася, що в свої тридцять три ні разу не була з чоловіком. Мама постійно контролювала дочку, псувала їй настрій істериками й всіляко відганяла чоловіків. Коли Ліда мала зближатися з чоловіками?
Саме тоді Ганна сказала те, що Ліда сама знала, але ніяк не могла промовити у слух:
- Тобі треба навчитися стояти за себе, інакше ти все життя будеш самотня.
Ліду наче облили холодною водою. Саме цього вона боялася усе життя і саме до цього штовхала її матір. Наташа більше нікого собі не знайшла. Вона навіть думати не хотіла про інших чоловіків. Ліда добре подумала. Загалом, її мама не мала нікого. В неї не було подруг, чоловіка, а все її життя вертілося навколо доньки.
Жінка набрала номер матері. Та взяла слухавку через п’ять гудків, хоче телефон завжди тримала біля себе. Вона робила це навмисне. Наташа хотіла полоскотати нерви дочці. Нехай знає, мама може піти з життя в будь-який момент.
- Мамо, я не приїду. – Спокійно промовила Ліда, коли Наташа таки підняла слухавку.
- Жду о десятій. – Знову поклала слухавку.
Ліда набрала номер повторно. Її руки дрижали. Вона ледь потрапляла пальцями по екрану.
- Доню, я зайнята. Припини мені дзвонити! – Наташа завжди вичитувала доньку, якщо та робила не по її.
- Мамо, я не приїду. – Твердо мовила Ліда.
На мить, в голові Ліди стало пусто. Вона нічого не чула, не думала. Її заповнило відчуття страху. Вона панічно боялася власну матір. Від цієї думки Ліді стало ще гірше.
- Ти хочеш, що я переписала квартиру на сусіда? Я можу це зробити! Мій тиск ти бачила! Я можу п0mEpтu в будь-яку хвилину! Ти зможеш потім з цим жити? Не приїдеш до власної матері, а що потім? Будеш все життя жити з тягарем на серці!
- Мамо, я не приїду. – Ліда поклала слухавку.
Її знудило від хвилювання. Ліда встигла добігти до вбиральні, коли почула новий дзвінок. Це точно мама. Вона хоче вичитати доньку, яка вирішила жити не по материним правилам.
Ганна чітко їй сказала:
- Не бери слухавку, коли відмовиш їй. Тобі буде погано, дуже погано, але треба стояти до останнього. Вона не зміниться. Розумієш це?
Ліда розуміла, але мозок відмовлявся її слухати. Вона відчувала вину за свою поведінку. Мама нічого поганого не зробила. Вона лише попросила допомогти з прибиранням. Ну, що тут такого? Ліда їй відмовила. Мама вже старенька і не може робити хатню роботу сама.
На телефон прийшло повідомлення:
«Хто тобі дозволив кидати слухавку? Ти маєш хоч якусь повагу до матері!? Що, на таке, як ти, глянув якийсь трутеть? Ти для нього стараєшся? Я виростила xв0йдy, яка ноги до купи зібрати не може! Думаєш, ти треба тому пройдисвіту? Він кине тебе, як тільки отримає те, що хоче! Мама буде з тобою завжди! Завтра в дев’ять. Не запізнюйся».
Ліда заплакала у голос. Ні, їй не вистачить сил. Вона не зможе протистояти мамі. Вона дарма це все затіяла. Краще зробити так, як вона хоче. Буде без сварок та сперечань. Після прибирання, вона одразу займеться своїми справами.
Телефон знову задзвонив. Ліда швидко схопила слухавку. Її серце зупинилося на дві секунди. Знову мама?
- Привіт, Лідочко. Можеш говорити? – Ніжно запитав Юрій.
- Так. – Через сльози сказала Ліда.
- Що сталося? Ти плачеш? Хочеш я приїду? Лідочко, я хвилююся. – Спочатку жінка хотіла сказати «ні», але чітко зрозуміла – треба казати «так».
- Приїзди. Я напишу тобі адресу в повідомлені.
Юрій приїхав. Він був поруч цілий день і ніч. На ранок, Ліда прокинулася з тривогою. Їй же треба їхати до мами! Жінка глянула на екран телефону. 08:08. Ліда подумала декілька секунд і вимкнула гучність. Нехай дзвонить. Її немає. Ліда намагалася бути твердою в своїх рішеннях, але тривога жерла її. Треба буде багато зробити, набратися сил та терпіння. Попереду безліч важких розмов з мамою.
