Жила я з матір’ю та батьком в маленькій старій хатинці, в ній ще моя баба виростала. Грошей у нас завжди не вистачало. Батько пропадав днями на підробітках у сусідів, а мати на городі намагалась виростити нам харчів на зиму. Я ж навчалась. Старанно. Гризла книги ночами, аби тільки вирватись з цієї глушини. В мене все вийшло.
Після закінчення школи, я вступила до університету на бюджет. Мені дали місце в гуртожитку. Батьки періодично присилали мені невеличкі кошти на кишенькові розходи, але цього було дуже мало. Я розуміла, що більше вони дати не можуть, тому завжди запевняла, що в мене все добре. Що в гуртожитку є безплатна їдальня, а грошей, що вони перераховують вистачає транспорт та інколи сходити в кіно. Не люблю брехати, хоч й з добрими намірами. В решті, мені набридли ці побирання, я влаштувалась репетитором англійської мови для дітей молодших класів. Фінансова ситуація значно полегшилась. На витрати я брала мінімальні суми, решту відкладала. Так до закінчення навчання я змогла назбирати собі на однокімнатну квартиру. Це був найкращий день мого життя!
Згодом познайомилась з хлопцем, з досить заможної родини. Він був вихованим, щирим та добрим. Рідкість в наші часи… Навіть я гірша від нього в рази. Хоча б за те, що ховаю батьків… Якось було, мати приїхала до мене в університет з сумкою продуктів, та чекала в холі. Я саме йшла зі своїми подругами з пари. Мама мене покликала, я озирнулась, коли побачила її, удала, що не впізнала. Мені було так соромно, що вона була одягнена в старі прості речі, соромно що вона не виглядала на свої роки. Тоді дівчата запитали, чи я її знаю, на що я відповіла ні. Мені досі соромно за той вчинок, кожен раз плачу, як згадую… Навіть не уявляю, як мамі.
Наші відносини з Тарасом розвивались швидко, невдовзі ми вирішили зіграти весілля. Потрібно знайомитись з родинами наречених…мій страшний сон… По всім традиціям наречений має йти просити благословення до будинку нареченої, а мені соромно запрошувати їх в ту халабудку. До моєї квартири запросити? Тіснувато буде…
Звісно, я попереджала свого хлопця, що я не з багатої родини, проте реальність може його відлякати. Його батьки взагалі, можуть подумати, що я виходжу за нього виключно заради грошей. Вони ж бо не знають, що я дорожче букета квітів подарунок від Тараса не приймала. Вони були, але мені було соромно їх брати… Відчувала себе некомфортно, як мінімум. Та й про те, що квартиру сама придбала. І про те, що проходжу стажування до фірми міжнародного масштабу на керівну посаду також…
Коли сказала батькам, що до нашого будинку гостів везти не буду, вони розплакались. Я розумію, що грубо вчинила, але по іншому не можу. Я з таким трудом звідти вилізла, намагалась забути ті жебрацькі моменти не для того, щоб добровільно повернутись, та розповісти про це всьому світові. Це ніби в грязь лицем вдарити.
