Сьогодні ми з друзями вирішили поїхати в сусіднє село та потусити в сільському клубі. Міські клуби з токсичною музикою, алкогольними парами та гламурними дівчатами вже трішки надоїли. А рядом в сусідньому селі спокійна музичка, повітря саме легені відкриває на всю силу та чисті, як кришталь дівчата.
Десь о півні дванадцятої ми виїхали шукати на своє м’яке місце пригоди. Заїхавши в село ми відразу направились в сільський клуб де гучно лунала музика. Я вперше потрапив в таку місцевість. В самому селі спокійна тиша. Тільки не твереза молодь зі своїми розбірками та десь якась мандруюча собака чи кішка порушувала цю чарівну мить.
Не відомо звідки переді мною з’являється чарівна фея з величезними очима на білому-білому обличчі та з розкішною косою до поясу. Щось мовить мені, а я як зачарований дивлюсь на неї і не розумію про що мене запитують. Вона так сильно відрізнялась від міських розмальованих дівчат своєю природною красою. Наче чарівна принцеса із моїх казок дитинства.
– Вибачте, будь ласка, ви в мене щось запитали? – оглядаючись навкруги й розуміючи що зовсім одні, всі зникли немов по маху чарівної палички.
– Друзі вам передали, що в клубі вас чекають. – низьким бархатистим голосом відповіла красуня.
Я немов причарований тільки й зміг видавити з себе – “дякую”. Й поспішив до клубу. В клубі я ледь знайшов своїх товаришів, які вже чіплялись до місцевих дівчат. Людей було дуже багато, як для місцевої дискотеки. Таке враження, що вся молодь з району з’їхалась в цей день, щоб побачитись та познайомитись (в лапках) з міськими мажорами. Роздивляючись по сторонах я вже зрозумів, що місцевим хлопцям не дуже подобається поведінка моїх хлопців та відчуваючи одним місцем розумію що зараз щось почнеться.
Як я думав, так і склалось. Місцева братва, потерпіла хвилин п’ять нашу непристойну поведінку стосовно їхніх дівчат і почали розбірки. Нас було п’ятеро, а хлопців з села, мабуть, двадцять. Розуміючи, що ми знаходимося в нерівному бою, запропонував хлопцям поїхати додому. Але ж ні! Нам уже весело. Тому під веселий шансон та вижг дівчат ми отримали по заслугах.
Отямившись десь в траві у лісі, я знову побачив ці очі, які нахились наді мною, тормошучи мене за плечі та хлиставши по щоках руки, намагались привести мене до тями. Вдруге я стриматися уже не зміг. Дуже полюбляв жіночу красу, слабкий був до жіночого полу. Взявши красуню за голову, притиснувши до себе, дуже смачно зацілував в губи. Розуміючи, що зупинитись не можу – продовжив, а вона й не пручалась.
Розійшлись ми з красунею рано вранці. Хлопців я так і не знайшов, телефон у мене сів. Тому Маринка мені викликала таксі і я обіцяючи, що повернусь, помчав додому.
А вдома все пішло своєю чергою, зранку навчання, після обіду робота. Перші два тижні я кожного дня згадував чарівну красуню, але місцева суєта та інші обов’язки потихеньку витирали спогади з пам’яті. Але хочу одне помітити, що ні про одну дівчину я так часто не згадував. Вона мені здалась такою тендітною та чистою й такою неземною...
Я вагітна….. Третій тест показав, що вагітна. Що я батькам скажу? А що люди в селі про мене будуть думати? Це ж така ганьба! З сумними думками Маринка після роботи йшла додому. Так все добре складувалось і навчання і робота. Навчатись було зовсім не складно та й роботу з вільним графіком знайшла, яка в усьому влаштовувала Марину. От де взявся на мою дурну голову той Дмитро! Він навіть і не помітив, що я була невинною. Такі гарні очі та такі манящі губи, зовсім проти його чар не змогла втриматись. Вже й давно задумалась, що пора жінкою стати. Коли вперше його побачила, то як наївна дурепа вирішила, що це він єдиний та на все життя. Обіцяв повернутись, а слово так і не стримав. Один із тих, хто тільки користується. Одним словом – бабник!
В село приїздила поки не було видно живота, а коли вже почалось округлення, то придумувала різні відмовки, тільки б не їхати та не соромитись перед батьками.
Десь там у своїх думках, як жити далі та що робити сідаючи в автобус я нібито почула що хтось мене кличе. Не повертаючись сіла в автобус та й поїхала, мабуть, здалося. Автобус зупинився на моїй зупинці де я наймала квартиру, вийшла та йду. Й знову мені почулось, що мене хтось кличе. Але я навіть на це не звернула уваги. Що я одна Марина в місці? Та тут зненацька хтось хапає мене за руку та й голосно на мене накрикує, де я поділась? Повертаю голову, а переді мною стоїть винуватець всіх моїх негараздів.
– Марино, куди ти поділась!? Я тебе шукаю. В селі сказали, що ти навчаєшся та живеш в гуртожитку, але я тебе там не знайшов. Випадково тебе побачив, що ти сідаєш в автобус та поїхав за тобою. Ти ввесь час в голові у мене сидиш. Я не можу тебе забути. – викрикуючи на всю вулицю говорить Дмитро.
– Цікавий ти який. І коли ти про мене згадав через місяць чи два, а може через три? В селі останній раз я була місяць назад і ніхто не говорив, що мене хтось шукає.
Не відриваючи очей від мого живота Дмитро як заворожений стає на коліна і зі сльозами вимовляє.
– Це ж моє дитя? Так? Моє? Говори, Маринко!
– Так, твоє.
– Вибач мені дурня, благаю. Вибач, що відразу так і не приїхав. Мені був потрібен час, щоб зрозуміти, що без тебе я не можу, весь час перед очима стоїш. І розумію тепер чому. Ти мене вибачиш?
– Ну ти й дурень! Звісно ж так!!
А через п’ять місяців у нас народився Михайлик, який ще більше скріпив відносини в нашій сім’ї та зробив нас молодих батьків більш відповідальнішими та люблячими.
