Народжувала в третє. Мої діти не жили довше року. Я не здавалася. Ні разу не робила Aб0pт, вела здоровий спосіб життя, але все одно щось йшло не так. Мій організм не міг нормально виносити дитину. Одні лікарі радили продовжувати спроби, інші — не знущатися над власним тілом та психікою. А що я?
«Останній разок і все!» — таку дала собі настанову.
Третій раз дійсно мав бути останнім. Я давно втратила надію виносити та народити здорову дитину. Чоловік не підтримав мене. Він просив вже зараз зробити Aб0pт і більше не давати йому брехливих надій. Він пішов до іншої жінки, коли я показала йому тест на вагітність. Я не сильно засмутилася, але неприємні моральні відчуття були зі мною постійно.
На жаль, третя спроба дійсно стала останньою. Дитина народилася вже mep_тв0ю. Врятувати її не вдалося. Я лежала в палаті, дивилася в стелю і думала. Багато думала. Чому так? Народжують ті, кому діти непотрібні. Віддають їх до дитячого будинку, ображають або ж не мають змоги забезпечити усім необхідним. Я маю можливості та бажання, але не можу народити. За що мені? Чому я?
В палату до мене поклали ще одну жінку. Вона поводила себе агресивно. Сварилася з персоналом, поливала всіх брудною лайкою. Я відволіклася від своїх думок. Мені стало цікаво, в чому ж конфлікт?
— Я не буду дивитися ща тією брудною істотою! Воно мені огиднe! Заберіть його від мене назавжди!
— Люба, дочко моя! — Говорила огрядна пані років сорока. — В мене теж таке було. Тільки раніше не знали, як ця хвороба зветься. Зараз все відомо! Це післяпологова депресія. Розумієш, в неї…
— Закрийся! Немає в мене ніяких депресій! Я ту гидоту для чоловіка народила! Думала, він буде ним гратися. Ніхто ж не говорив мені, що моя фігура перетвориться в цю мерзотну штуку! — Вона заплакала. — Я стільки часу витратила на це тіло! Тепер тільки хірург допоможе виправити цей жах!
Я таке бачила вперше. Невже жінка може таке говорити про свою дитину? В мені загорілася іскорка. Я захотіла допомогти тій дитині. Поки мати дитини плакала, я підійшла до огрядної пані, що її заспокоювала, і попрохала дозволити мені поклопотатися за дитиною. Ніхто не заперечував. Виписати мене мали через декілька днів. Лікарі хвилювалися за мій… Як же воно… Ах, точно! Психо-емоційних стан! З фізичною точки зору, я здорова, як корова, а ось моя голова всіх хвилювала. Не розумію чому. Я поводилася спокійно, на відмінну від матері дитини.
Я годувала немовля. Розповідала йому казки. Воно стало мені, як рідне. На жаль, час йшов. Мене виписали і відправилася в пусту квартиру. Мені подобалося піклуватися про ту дитину. Його мама дзвонила до пластичних лікарів та благала її врятувати. Її тіло все, що її хвилювало.
Моя самотність тривала не довго. Мене під під’їздом чекав чоловік. Він був батьком дитини, яку я взялася годувати. Чоловік зустрів мене посмішкою та букетом. Він гречно дякував за мій вчинок. Чоловік покликав мене в кафе, але я відмовилася. В нього є жінка!
— Я подав на розлучення. Вона не потрібна мені. Я хочу гарну матір для своєї донечки. Магдалена такою не буде.
Ще трохи повмовляв мене і я погодилася. Наші зустрічі ставали все частішими. Я приходила до нього додому, бавила дитину, а потім — мене відвозили додому. Через місяць, я переїхала до нього. Аргументом було:
— Втомилася їздити. До того ж, погано, що я вночі не біля неї. Може треба буде нагодувати, а зціджувати молоко теж втомлює. Давай краще буду біля дитини.
Ще через три місяці ми побралися, а зараз живемо третій рік разом. Наша донька — дійсно наша. Вона називає мене «мамою», а я її безмежно люблю. Вона моя дитина, я відчую це.
Колишня дружина мого чоловіка взагалі не засмутилася стосовно розлучення. Вона витратила всі ці роки, щоб «привести тіло у форму». Тисячі доларів пішло на її операції, тренажерні зали та правильне харчування. А що ми? Ми були і будемо щасливі.
