Зима. Їду з роботи. Годинник показував вісім годин. На вулиці настільки темно, що кінчика носа не побачиш.
Заходить молодий хлопчина. Одягнений в жовту дуту куртку. В руках щось тримає.
Хлопець сів на початку салону. Він розстебнув куртку і витяг із-за пазухи цуценя. Хлопець розкрив руку, в якій ховалася маленька посудина з молочком, й взявся годувати цуценя. Воно їло з великим ентузіазмом.
— Їж мій друже. Скоро ти побачиш свою нову оселю. — Тихенько бубонів хлопець, чухаючи цуценя за вухом. — Ти мій хороший, чудовий песик. Завтра я куплю тобі щось смачненьке.
Я старалася дивитися в вікно. Буде не ввічливо пялитися на чужу людину. Людина та собака — дійсно взірець справжньої дружби. Хлопчина вчинив правильно. Схоже, він підібрав песика. В ту пору, тварина мала мінімальні шанси на виживання. Хлопець подарував живій істоті життя, забравши з вулиці.
Після таких історій, до мене повертається віра в людство, а, особливо, в молоде покоління. Все таки, ми в надійних руках. Якщо молоді не проходять мимо тварин у біді, це чудовий показник морального виховання.
