Донька принесла якась мішечок. Я навіть не звернула уваги на нього. Потрібно було стільки справ зробити. В мене часу не було обдивитися знахідку.
Згадала про мішечок ввечері. Гарний, чорний, з цупкої тканини. Я розв’язала бантика, а там сережки. Такі чудові, що й словами їх не описати. На етикетці, яка була вкладена в середину, було написано коротку інформацію. То було біле золото й діаманти. В мене серце в п’яти впало. Хто таке міг загубити?! На це можна квартиру купити! Напевне… Я в тих коштовностях не дуже розбиралася, але знала одне – треба власника знайти.
Щоб вберегти коштовності від шукачів легкої наживи, я зробила опис знахідки простим:
«Знайшли чорний ювелірний мішечок з дечим цікавим. Все загублене у середині. Поверну, якщо зможете описати річ в середині мішечка».
Знизу оголошення казала свій номер. Написала в місцеву газету і в різні групи міста. Власник точно знайдеться. Не пройшло й трьох днів, як мені зателефонували. То була дівчина. Вона надзвичайно стурбованим голосом точно описала сережки. Навіть, напис на етикетці розповіла слово в слово.
Ми зустрілися в кав’ярні. Дівчина слізно дякувала мені. Я трішки розчарувала, коли її побачила. Думала, прийде якась багата, пиxаtа дівка. Мене зустріла звичайна дівчина. Проста, як дерево. Вибачте мене за метафору.
Дівчина поділилася історію тих сережок. Ті прикраси – фамільна цінність. Їх дівчина успадкувала від мами, а та від бабусі, а бабуся від прабабусі і так далі. Колись в їхню далеку родичку закохався один заможний чоловік. Вони не могли побратися, бо він би втратив всі статки. Батьки шукали саме багату жінку для нього. Він всіх відсіював і був вірним своїх жінці. В доказ свого кохання, подарував сережки. Так вони й прожили без шлюбі, але в кохані.
Сережки приносили кохання. Їх дарували молодій в день весілля і наказували не знімати, інакше кохання покине їхній дім. В той день, дівчина несла їх на чистку до ювеліра. Каже, коли загубила сережки, то сильно посварилася зі своїм чоловіком. Тепер дівчина впевнена, що все буде добре.
