Я ніколи не розуміла свекрух, які не можуть прийняти вибір свого сина та з усіх сил заважають щастю молодих. Як можна ненавидіти свою невістку, тим паче, що колись вона подарує тобі онуків? Невже навіть після такого вона не стане для тебе неначе донька?
На жаль, моя свекруха була саме з таких і наші стосунки були в край напружені, то ж коли у мене народився син, то я для себе вирішила, що прийму будь-який його вибір та полюблю невістку як рідну дитину. Пройшло чимало років, але про свою обіцянку я не забула. З невісткою Христиною в нас склались прекрасні стосунки. Ясна річ, що часом і в нас трапляються конфлікти, але ми швидко знаходимо компроміс.
На мою думку, головне завдання свекрухи — зрозуміти, що дружина сина не конкурентка, а частина родини.
Я не можу назвати свою невістку ні хорошою, ні поганою людиною, бо хто я така, щоб судити? Проте жити з нею під одним дахом часом не так і просто. Припускаю, що причина ховається у її складному дитинстві. Батько Христини був дуже жорстокою та неврівноваженою людиною, який часто підіймав на неї руку, пиячив, контролював кожен її крок та суворо карав за будь-яку дрібницю, то ж дитинство у неї було явно не солодке. Налагодилось життя невістки лише після того, як батька посадили за пограбування магазину.
Попри це, дівчина виросла дуже доброю та милосердною до інших, що не може не вражати. З ранніх років невістка хапалась за кожен підробіток та старанно навчалась, щоб вступити до університету на бюджетну форму навчання.
Я щиро захоплююсь її сильним та вольовим характером і я переконана, що вона багато чого досягне. То ж я цілком розумію чому мій син обрав саме її.
Сваха у мене теж чудова, нам швидко вдалось знайти спільну мову. Єдине що мені часом буває дуже шкода жінку через те, що їй так і не вдалось знайти люблячого та надійного чоловіка після першого невдалого шлюбу.
Проте є одна річ, яка й досі не вкладається в моїй голові. Не зважаючи на своє жахливе дитинство, моя невістка й досі підтримує спілкування зі своїм батьком. Вона відповідає на всі його дзвінки, ходить на зустрічі з ним та і взагалі робить все, що той накаже. Ясна річ, що їх спілкування погано впливає на невістку, бо після кожної зустрічі з ним, вона годинами плаче у своїй кімнаті.
Багато разів я намагалась поговорити з невісткою та дізнатись чому вона не перерве з ним зв’язок, але щоразу Христина тільки швидко змінює тему. Тоді я вирішила, що можливо з появою дитини у дівчини не буде часу на спілкування зі своїм батьком. Проте молоді не хочуть заводити дітей, мовляв, вони молоді ще і не нагулялись.
Я припинила усі свої натяки про дітей, коли на одному зі свят помітила на Христині сережки. Мої сережки, які я думала, що загубила рік тому. Чому я думаю, що це саме мої сережки, а не просто подібні? А вся річ у тім, що вони дуже старовинні та дістались мені ще від моєї прабабусі й таких немає ні в кого.
Цілий вечір я не зводила погляду з тих сережок і врешті-решт переконалась, що ніякої помилки тут бути не може. Це точно мої сережки. Розпитувати у невістки я нічого не стала, бо боялась, що вона буйно відреагує.
Я не хочу думати про те, що невістка пішла по стопах свого батька та перейняла його схильність до злочинства. Проте я й досі не розумію, чому ж невістка просто не попросила їх у мене, адже їй добре відомо, що лише одне слово і вони її. Вона для мене давно стала неначе донька і я б ніколи їй не відмовила.
Мені ніяково запитувати у неї прямо про те, де вона взяла ті сережки, але ж я не можу просто закрити на це очі? Раптом цей випадок знову повториться? Може це чистої води випадковість і вона ті сережки десь знайшла, а я вже таке собі придумала та виставила її крадійкою. І як мені вчинити, щоб і Христину не образити, але й з’ясувати, звідки вони у неї?
