З дружиною в шлюбі ми були вже близько десяти років. Одружились коли нам було ще по вісімнадцять. Вийшло так, що ми познайомились на весіллі моєї сестри, там під алкоголем нас трішки накрила пристрасть, та Надія відповідно завагітніла. Банально, але совість мені не дозволила покинути свою дитину. Як не дивно, з дружиною ми з легкістю знайшли спільну мову. Всі домашні справи лягли на неї, а я будував кар’єру та можливості для нашої родини. Обов’язки були обговорені, тож, як я гадав, все буде добре.
Тому, що я кар’єрист, про розлучення за жодних умов не могло йти й мови. Це могло поставити жирну крапку на моєму майбутньому. Знаєте, як в Англії? Ти розлучений? До побачення з керуючої посади. Тебе будуть приховувати навіть надалі в документах.
Ось цим і скористалась Надія. Вона без будь-яких докорів сумління спокійно ходила на побачення, та навіть до готелів, чи то до чоловіків додому, поки я цілими днями намагався вилізти з чіпких лап бідності. Ситуація мерзенна. Не знаю, до кого я більше відчував відразу, до себе, що не можу нічого з цим зробити, чи то до дружини, яка мені тепер стала брудною.
Власне, що я міг очікувати від дівчини, з якою зайнявся коханням в перший день знайомства? Але ж завжди сподіваєшся на краще… До речі, знаєте, як я про це дізнався? Нашій донці виповнилось три роки, вона вже почала гарно розмовляти, та коли ми прогулювались з нею вдвох парком, вона показала пальчиком на дядю, який проходив повз, та промовила “ось цього дядю мама любить. Він мені кіндери приносить, щоб я мовчала”.
