Того вечора, коли я поверталась з роботи, то була особливо засмучена. Якось так багато речей на голову навалилось, що я почувалась дуже втомленою.
Ще й автобус зупинився у заторі, а я так хотіла потрапити додому якнайшвидше. Мені ще йти хвилин 15 від зупинки. Стала думати про життя, про родину і зрештою, згадала про свою маму. Вона одна мене виховувала і завжди давала багато любові і турботи. А три тижні тому, її не стало. А вона так багато робила для мене і для моїх дітей. Завжди була такою турботливою.
А після її смерті, мені так важко стало. Я раніше з нею дітей залишала. Вона вже була старенька, не могла дуже про них подбати, але все ж елементарні речі зробити могла. А тепер доводиться на сусідку залишати, або викликати няню, а у нас і так грошей обмаль. Чоловік мій постійно на роботі, тож на нього теж не виходить залишити дітей. А мені теж потрібно працювати.
А мама ще й снилась мені декілька ночей тому. Не пам’ятаю, що вона мені сказала, але пам’ятаю, що була вся одягнена у біле і посміхалась. Я вже давно не бачила такої широкої посмішки на її обличчі. Зранку я прокинулась із піднесеним настроєм, хоч і не зрозуміла, до чого був той сон. Та настрій швидко розвіявся, життєвими труднощами.
Спустилась я з автобуса, пішла у сторону нашої квартири. Мені тепер постійно відчувається материна відсутність у ній.
Не знаю, котра година була, коли я нарешті переступила поріг свого дому.
Чоловік сьогодні повернувся на диво швидко і ще й приготував вечерю. Діти теж бігали навколо мене особливо радісні. Вияснилось, що татка купив сьогодні торт. Коли я запитала в честь чого, то чоловік розповів мені про те, що його переводять на вищу посаду, тож ми можемо більше не хвилюватись про гроші.
Я їла вечерю і заливала її сльозами щастя. Тоді я нарешті зрозуміла, чому моя мама так посміхалась.
