Вперше з Катею ми зустрілися, коли я викладала хімію в їхньої паралелі. Викладач затримувався. Щоб діти не створювали проблем іншим, їх посадили у моєму кабінеті. Моя група сиділа спереду, а Катіна — ззаду. Дівчина одразу показала своє ставлення до навчання. Вона заховалася за спинами високих хлопців, вмостилася на портфелі і міцно спала. Я не робила їй зауважень, адже вони на моїй парі звичайні гості. Прийде їхній викладач і проведе виховні роботи.
Вдруге побачила Катю вже на своїй парі. Їх мав вести інший викладач, але, в останню секунду, він відмовився. Дітей передали мені. Я не сильно засмутилася. Додаткові години ніколи не завадять. Я більше зароблю. Вдома мене чекає тільки кицька.
Катя тихо привіталася і одразу пішла в самий кінець аудиторії. Вона сіла за кремезною дівчиною Анжелою. Я бачила лише кінчики її пальців, якими вона вдавала роботу в зошиті. Катя перші десять хвилин навчання грала сконцентровану на навчанні дівчину, а потім лягала спати на портфелі. Мені не подобалося її ставлення до учбового процесу. Дівчина вступила на медика, щоб зараз байдики бити? Вступила Катя на контракт. Її батьки платять гроші, щоб дитина спала не вдома, а в аудиторії коледжу.
З однієї сторони, яка мені справа до успіхів інших дітей? Вчителів делікатно змушують показувати кращі результати. Як виміряти ці самі результати? Оцінками учнів! Чия група краще вчиться, той куратор отримує премію. Своїх дітей я не примушую вилізти із шкіри, аби заробити гарних оцінок. Нехай живуть весело в свої студентські роки. Так само ставлюся до чужих класів, але в мене є один пунктик — я люблю, коли мене уважно слухають. Якби вона малювала в зошиті, але, час від часу, задавала питання чи кивала головою, я б її не чіпала.
Катіне спання продовжувалося до нашої третьої пари. Я більше не збиралася терпіти її хамське ставлення до мене. Поставила жорсткий ультиматум: спить вдома, а в мене вчиться — інакше двійка за рік. Дівчина не сварилася зі мною. Вона кивнула головою та посміхнулася. Всю пару Катя писала ставила запитання сама і відповідала на мої.
«Може, коли захоче!» — із задоволенням думала я.
Не довго проходила я щаслива. В кінці тижня, я сиділа в кабінеті директорки, яка була і є моєю гарною подругою. За чашечкою чаю, я розповіла їй про свою маленьку перемогу над недобросовістною учиницею. Дивовижно, але подруга не похвалила мене. Вона сумно промовила:
— Навіщо ти так з нею? Я розумію, ти фанат своєї роботи, але давай залишатися людьми. В дівчини життя без тебе важке.
— Ти про що? — Не зрозуміла я.
— Правда? — Подруга здивовано глянула на мене. — Постійно забуваю, що ти через роботу світу білого не бачиш! — Я цокнула язиком від невдоволення. Подруга проігнорувала цей жест. — Катя живе з хворою мамою, слабким братом та бабусею. Спочатку захворів брат. Батьки заробляли вдвох. Вони могли дозволити собі догляд за хворою дитиною і життя з ними старої жінки. Пенсія в бабусі маленька, але вона віддавала все дітям. Нічого собі не лишала. В цей час, поки брат хворіє, батьки хочуть відправити дитину на навчання. Грошей немає, на безкоштовне не пройшла. Приймають рішення – взяти кредит, який оформлюють на Катіну маму. Здається, життя налагоджується. Важко, але жити можна. Брат з кожним днем відчуває полегшення. Бабуся не хворіє. Бац! Маму приковує до ліжка. Що відбувається з жінкою, медики не знають. Вони розводять руками і радять їхати до Києва на обстеження. Батько відмовляється допомагати жінці і подає на розлучення. Від пішов з хати зі словами: «Мені такий тягар не потрібний». Хворі родичі, стара бабуся та кредит — лягають на плечі Каті. Вона, в свої шістнадцять, працює посудомийкою в одному кафе і офіціанткою в іншому. Вона сама тягне всю сім’ю. Дитина працює по шістнадцять годин в день! В неї немає вихідного дня. Розумієш?
Тепер так.Я ж не знала про важку долю дівчини. Соромно стало за свої думки. Потрібно було поговорити з дитиною один на один, а не вичитувати перед усім класом.
Під час наступного уроку, я покликала Катя поговорити. Дівчина надзвичайно добра та щира. Вона підтвердила розповідь про себе. Я вибачилася й запропонувала дівчині ходити до мене через раз. Я не ставитиму «н». Нехай поспить. Вона не вірила своєму щастю. Довго дякувала мені.
На цьому наші стосунки не завершилися. Я твердо вирішила допомогти дівчині. Вмовити її взяти від мене гроші було надзвичайно важко. Вона впиралася до останнього. Врешті решт, Катя погодилася. Пообіцяла все повернути.
Катя вчилася в нас чотири роки. Вона закінчила на 3-4, але до фінішу дійшла. Дівчина так само багато працювала всі чотири роки. На третьому курсі, їй стало легше. Мама нарешті одужала. Вони вдвох завзято взялися лікувати брата. Після навчання в нашому коледжі, Катя вступила на психолога. Вона потрапила на бюджет. Кредит за навчання в коледжі Катя гасила ще декілька років. Гроші, які я колись їй дарувала, Катя повернула мені.
На мій День народження мені прийшов лист з привітанням. Я одразу зрозуміла, що то від Каті. Вона любить вітати гарно, по-старомодному можна сказати. Основний подарунок прийшов разом з кур’єром. В тій маленькій, гарній коробочкі лежали справжні французьку духи, які коштують великих грошей і гарне золоте кільце. Я одразу подзвонила до Каті. Навіщо ж вона стільки грошей витрачала? Краще б собі щось купила.
Катя вислухала мене і мовила:
— Я вас люблю. Ви, найкраща людина в моєму житті. Напевне, ви цього не розумієте, але ви стали для мене другою мамою. Ви допомагали мені в скрутний життєвий час. Як добре, що ми з вами зустрілися в цьому житті. Вітаю вас зі святом!
Дар мови покинув мене. Я мовчки плакала. Слова Катерини зворушили мене до глибини душі…
