У нас з чоловіком все було добре. Ми вже 4 роки як одружені і конфлікти виникали вкрай рідко. Ходили в ресторани, їздили на спільні відпочинки і просто насолоджувались одне одним. Обоє мали престижну роботу із хорошою заробітною платою. Все змінилось, коли я пішла в декрет.
Все як у звичній сім’ї: він працює і утримує сім’ю, а я доглядаю за нашою донечкою. І от я помічаю, що чоловік все більше цим не задоволений. А коли я натякнула на те, що взяти власну квартиру у кредит, то він узагалі обурився, що тягне все на своїх плечах.
Ви не подумайте, дитина була запланована, ми близько року відкладали кошти, щоб забезпечити перший період, після її народження. Але хто ж міг подумати, що у мене з’являться ускладнення, на які потрібно буде витратити чималу суму.
А чоловік кожну копійку як від серця відриває. Коли я прошу у нього гроші, він з таким виразом обличчя мені їх дає, що мені не хочеться їх у нього брати. Він вочевидь невдоволений, що зараз єдиний приносить гроші в сім’ю.
Мені таке ставлення дуже неприємне. Я неодноразово казала йому, що гроші у сім’ї не головне, просто він потрібен мені і своїй донечці. А він вкрай рідко дарує нам увагу і турботу.
Чоловік каже, що у мене вже є допомога – моя матір. Так, але я кличу її не так вже й часто, лише тоді, коли я зовсім втомлююсь і мені потрібно трохи поспати або зустрітись з подругами, щоб зовсім не зійти з розуму. А батько потрібний дитині щодня.
Мама моя теж не розуміє, чому зять став такий байдужий. Мені здавалось, що він чекає на появу доньки не менше, ніж я. Але зараз мені здається, що ми йому зовсім не потрібні.
А ще, нещодавно чоловік натякнув про моє повернення на роботу. Бачте він хвилюється про те, що я втрачу свою посаду. Але нашій дитині лише пів року. Я не можу залишити її так швидко.
До того ж, я ще не знаю чи хочу виходити на роботу узагалі. Можливо, варто пошукати щось дистанційне, щоб більше часу проводити із дитиною. І садки зараз такі дорогі, що я б виховувала доньку сама.
Чоловікові про свої думки не кажу, бо знаю, що він розізлиться.
