Я надзвичайно сильно люблю дітей! Моя мрія — велика, дружна сім’я. Поки ми з чоловіком працюємо над нею, я вивчилася на виховательку та пішла робити у садок.
Сприймала всіх, як своїх дітей! Вони під моєю опікою. Я для них, як друга мама. Якщо хтось впав, пальчика поцілую, обійму та прочитаю гарного вірша. Діти люблять вірші, я точно знаю.
Ми з дітьми бачимо один одного на відстані. Я одразу знаходжу до них підхід. Розумієте, я знаю, що вони відчувають. Це передається мені через повітря. Не потрібно нічого мені говорити чи пояснювати. Я гляну на малечу і одразу знаю: хто засмучений, кого образили, в кого поцупили солодке. Я знаю все про їхні інтереси і хто, на що здатен.
З новою дівчинкою все було інакше. Я бачила, вона хотіла мені щось розповісти. Вона посміхалася мені, коли я була в її полі зору. Вона завжди виховано поводилася на моїх заняттях. Золота дитина!
Я швидко зрозуміла в чому проблема. Дівчинка не могла одягти колготки. Вона заховалася з ними в дальньому кутку. Повернулася до стінки і так одягалася. Я вирішила їй допомогти. Побачене викликало в мене бурю емоцій. Її ноги покривали синці!
Дитина злякано прикрила ноги. Я взяла її за руки та попросила не лякатися. Головне — тримати обличчя. Дитина не повинна лякатися вашої реакції! Я допомогла їй одягти колготки, а потім — спідничку. Дівчинка подякувала і попрохала не говорити нічого мамі. Я пообіцяла, але в цей же момент стала думати, як допомогти дитині.
Логічно, якщо вона б впала, то не ховала б ноги. З нею точно погано поводяться. Я стала спостерігати, хто за нею приходить, а хто забирає. Коли дитиною займалася мама, синці сходили, а от після батька… Все ставало тільки гірше.
Як можна лупцувати свою ж дитину?! Вона здачі не дасть! От би того татуся якийсь мужик манерам повчив! Такий дебелий, кремезний, який створений виключно з м’язів! Такого б чоловіка той покидьок побоявся!
Мовчати не можна було. Я набралася сміливості, все обдумала і поговорила з мамою. Вона слухала мене ввічливо. Жінка посміхалася, енергійно кивала. Вона вислухала всі поради.
Що було на наступний день? Мене звільнили. Матір дівчинки написала на мене величезного листа. Вона сказала, що я «лізу в справи сім’ї та провокую конфлікти». Ніхто розбиратися не став. Мене попросили написати заяву за власним бажанням, щоб не псувати репутацію. Я послухала.
Образи майже не було. В мені жив суцільний страх за ту дитину. Вона така добра, ніжна та талановита дівчинка! Якби її мама набралася сміливості постояти за себе та власну дитину!
З того часу пройшло майже сім місяців. Я працювала в іншому закладі. Як сніг на голову, звалилося величезне повідомлення від тієї мамочки, через яку мене поперли з минулого місця роботи. Вона, в першу чергу, дякувала. Виявилось, той випадок дав їй сил подивитися на своє життя з іншого боку. Вона гречно вибачалася та просила про зустріч. Вона хотіла випросити прощення подарунком чи грошима. Я написала:
«Мені нічого не потрібно. Безпека та здоров’я вашої дитини — найкращий подарунок для мене. Всього вам хорошого».
