Наша мама прожила в селі все своє життя. Ми не одноразово намагалися її забрати до себе в місто, але вона відмовлялася. В нас велика трикімнатна квартира. Ми хотіли виділити мамі окрему кімнату. Я прибрала її, прикрасила, але мама не хоче до нас. Вона впевнена, що буде заважати нам. Ми намагалися переконати маму в іншому, але це не працює. Старі люди дуже вперті, до того ж, прив’язані до місця, де виросли.
Мама не тримає велике хазяйство. Вона розводить кроликів, має собаку та кішку. Коли мова заходила за переїзд, мама одразу згадувала про тварин. Вона не хоче їх віддавати. Каже, вони її друзі.
Шкода, але довелося мамі поступитися своїми принципами. Чому шкода? Мама захворіла. Ми не розуміли, звідки прийшла біда. Мама спокійно йшла по своїм справам. Раптом, ноги відмовляються рухатися і мама падає! Вона пролежала дві години під сонцем. Мама 0бm0чuлA колготи, бо йшла в туалет. Встати самотужки не могла. В такому положенні її знайшли сусіди. Вони викликали швидку і подзвонили мені.
Обстеження нічого не дали. Мама змогла ходити самотужки дуже швидко. Лікарі розводили руками. Вони не розуміли, як пояснити тимчасовий параліч ніг. Ми знову запропонували мамі забрати її до себе, але вона відмовилася. Відпускати її назад не хотіла, але що робити? Вона доросла людина. Я не можу силоміць затягти її до себе.
Ми купили мамі телефон, щоб вона могла подзвонити, якщо їй стане погано. Мама прожила спокійно не довго. Пройшов місяць, як випадок повторився. Мама не змогла встати з ліжка. Добре, що фельдшер живе не далеко. Вона одразу погодилася ходити, перевіряти маму. В той ранок, перед робочим днем, жінка зайшла до мами, а вона лежить, не рухаючись. Забрали на швидкій у місто. На цей раз, ми навіть не питали маминої згоди. Треба знайти причину хвороби. Ми вирішили везти маму в клініки Києва.
Хатинку в селі прибрали і закрили. Собаку взяв сусід. Він пообіцяв піклуватися про нього стільки, скільки потрібно. Кроликів довелося продати, а кішку забрали до себе. Нехай в мами буде хоч щось від села.
Кішка не дуже хотіла жити в квартирі, як і мама. Вони вдвох закривалися в кімнаті і про щось говорили. Мама могла дивитися телевізор з кицькою на руках впродовж дня. Вона хотіла піти прогулятися самостійно чи вийти в магазин. Ми не могли залишити її без супроводу. З нею була я чи чоловік. Мама злилася на нас. Вона звикла до самотності та самостійності.
Лікарі досі не знають причину маминих приступів. Вони намагаються знайти проблеми в нервовій системі, в опорно-руховому апараті, навіть закріпили за нею психіатра. Нічого не допомагає. Ми досі не знаємо, що трапилося? Лікарі сходяться в одному — напади хвороби продовжаться.
Мама сумна. Вона не хоче розуміти і приймати своє становище. Мама бажає одного – жити в селі. Якось ми з нею розмовляли про її хворобу. Я сказала, що не хочу залишитися без мами, що люблю її і бажаю всього найкращого. На що мама мені відповіла доволі цинічно:
- Чого бажаю я, ти знаєш? Ти цікавилася, як для мене буде краще? Я хочу жити вдома. Я там народилася, вийшла заміж, виховала своїх дітей. П0mepтu теж хочу там. Я вдосталь прожила, щоб тверезо оцінювати ситуацію. Ми всі рано чи пізно п0mpem0. Я хочу відійти в своєму ліжку. Ти вчиняєш егоїстично, бо думаєш тільки про себе. Мені не потрібно ваше лікування і це душне місто. Поверніть мене в село й дайте п0mepтu!
Я тоді нічого не сказала. Думаю, це в мами щось старече. В похилому віці люди черствіють та стають трішки злими. Ну, нічого. Не біда. Думаю, мама скоро змириться з нашим вчинком і буде добрішою. Ми ж стараємося для її здоров’я! А може ви згодні з мамою? Ми правда вчиняємо, як егоїсти?
