Це була п’ятниця, а у цей день, я зазвичай заходжу до супермаркету, щоб купити необхідних продуктів на тиждень. Я якраз стала у чергу, коли побачила, що біля каси якраз стоїть старенький дідусь. Не важко було здогадатись, що у нього не найкращий фінансовий стан. І одяг подертий, запах не найприємніший.
У руках він тримав лише половинку хліба і молоко. Продавець перепитав чи це все і я боялась, що він його почне виганяти, але, на моє превелике здивування, продавець попросив зачекати, поки він принесе дідусеві ще трохи продуктів. Коли він повернувся до каси із шматком сиру, палкою ковбаси і різними овочами, то в черзі почала наростати напруга. Жінка, яка стояла одразу за дідусем, почала нарікати, через ситуацію, що виникла.
«Через всяких бомжів, добропорядні люди у черзі страждають». Мене така наглість дуже здивувала, тож я хотіла заступитись за чоловіка, але продавець мене випередив:
- Покиньте магазин, я таких як ви не буду обслуговувати.
Ви і самі розумієте, що жінка нізащо б не пропустила це мимо вух, тож вона почала кликати адміністратора.
Тут я вже була переконана, що продавцю дістанеться від начальства, але вийшла приємна жіночка, яка вибачила за ситуацію, що виникла, але все одно попросила саме жінку покинути магазин.
Думаю, що жінка почувалась дуже присоромленою, коли опинилась у такій ситуації, бо просто мовчки вийшла із магазину.
А дідусь пішов із повним пакетом продуктів і сльозами на очах.
