Я ніколи не вірила у вираз – любов живе три роки. Мені здавалось, що нашу сім’ю омине така доля, ми ж любимо одне одного. Але рівно через 3 роки все стало псуватись. Ми сильно віддалились, майже не розмовляли, я вже мовчу про побачення, навіть стали ночувати у різних квартирах. Настала певна криза.
Найгірше те, що нічого не трапилось. Ми не сварились і не бились, а просто ніби погасли.
Я узагалі спершу вирішила, що у нього з’явилась коханка. Це було найпростіше і найочевидніше рішення проблеми. Звинуватити когось третього. І я вирішила перевірити цю теорію, пішовши на перевірку до його квартири.
Я навіть думала, що у мене є шанс, застати коханку прямо у квартирі. Але в домі було зовсім пусто, ні сліду від жінки.
Я перерила усі шафи, тумбочки, шукала будь-яких доказів. Мені б вистачило пасма волосся. Навіть якби воно було моїм, я б переконала себе у протилежному. Мені просто була потрібна причина.
Але у квартирі навіть запаху жінки не було. Навпаки, панувала цілковита холостяцька атмосфера. Я не могла зрозуміти, що ж тоді не так, тож дістала його ноутбук і стала шукати.
Не знаю, що саме я очікувала. Переписку з коханкою, сайти для знайомства, та хоча б порно, врешті-решт. Хоч щось підозріле.
Я перерила усю історію пошуку і усі переписки у соціальних мережах, але ніде не було нічого навіть з натяком на когось іншого. Проте відповідь на запитання я знайшла. Куди він втікав? У відеоігри. Просто десятки годин на різних ігрових сайтах. Виявилось, що він просто втік від мене не до іншої жінки, а до комп’ютера.
«Краще б це була якась жінка». Закриваючи двері його квартири, я зрозуміла, що пора розлучатись.
