Мені c0p0mno за мого сина. Він здоровий хлопець, в нього немає ніяких фізичних відхилень, мова поставлена гарно, але відсутня самостійність. Син нічогісінько не може зробити сам. Він навіть не знає, як випрати свої речі.
Коли я відправила його на навчання, син їв один фастфуд. Купував локшину швидкого приготування, варив пельмені, страждав печією. Він казав, готувати — обов’язок жінки. Поки в нього не з’явиться хтось, то йому буде готувати мама, тобто я, або він далі їстиме непотреб.
Син не знає, як оплатити рахунки, в яких структурах потрібні конкретні квитанції. Він взагалі не знає нічого про самостійне життя! Біда в тому, що моєї вини в цьому немає, але я її відчуваю. Сина привчала до праці змалечку. Я показувала йому, як користуватися всією технікою в квартирі, вчила готувати прості страви. Чому зараз він так себе поводить?
Мої подруги кажуть, то все інтернет. Вони винять його в безконтрольному доступі до будь-якої інформації. Інші знайомі скидують вину на зарубіжні фільми. Хтось сказав, ніби я у всьому винна, бо треба було його в село до бабусі віддати. Мовляв, старі люди жорсткого методу виховання. Вони бігом виправлять лінивих діточок.
Я не згодна ні з ким. Мій син доросла людина. Йому вже дев’ятнадцять років. Він здатен обрати собі стиль життя. Схоже, такий його вибір. Біда в тому, що довести іншим мою точку зору неможливо. Всі переконані в моїй винні. Сусіди вважають, нібито я пилинки з сина здмухувала, роботи йому не давала, ось тепер маю «помічника»! Ні, це не так.
Мені соромно за мого сина. Я намагаюся йому часто не дзвонити, не розпитую про його життя. В гості не жду. Я червонію з голови до п’ят, коли бачу його в брудній футболці та заплямованих штанах. Здоровій людині не може приносити задоволення таке життя. Може з моїм сином не все в порядку з психологічної точки зору? Тоді зрозуміла його лінь. Чи може це вже я себе втішаю?
