Лише після того, як не стало моєї дружини, я наважився розповісти доньці усю правду. Я б дуже хотів, щоб цей день не наступив, але вибору у мене не було. Донька довго плакала, почувши таке про свою матір.
Але давайте я коротко розповім про нашу сім’ю. Ми з Софією прожили разом 20 щасливих років. Донька народилась через 4 роки, після одруження. Більше дітей ми не мали.
Звісно, що донька просила про братика або сестру, але цього не сталось. Ми завжди жартували, що віддали усю любов їй, тож більше не маємо.
Дружина моя увесь цей час марніла. Десь, коли доньці було 13, вона почала це помічати і хвилюватись.
Ми завжди заперечували будь-які побоювання, а дружина казала, що просто потребує поспати. Пила таблетку і стверджувала, що їй стало краще.
Я увесь це час багато і тяжко працював. Часто їздив за кордон, щоб моїй сім’ї нічого не бракувало.
А донька увесь цей час залишалась із мамою. З часом, вона перестала вірити, що з мамою все в порядку, особливо, коли та втратила свідомість.
Донька викликала швидку допомогу і їй повідомили про те, що Софія – смертельно хвора.
Це сильно вдарило по нашій дитині, бо вона з мамою була дуже близька.
А потім Софія померла. Це був дуже важкий період для мене, а для доньки – це узагалі стало непосильним тягарем. Вона постійно плакала.
Ми навіть найняли психолога, який порекомендував мені, розповість всю правду, що я і зробив.
Справа у тому, що я знав про хворобу дружини ще до того, як зробив їй пропозицію. Просто я любив її і готовий був на це.
Вона відмовляла мене, називала це помилкою, але я знав, що зроблю усе, щоб вона була щасливою.
Мати дітей їй було заборонено, але новина про вагітність її дуже ощасливила і вона вирішила народити.
Так у нас з’явилась донька. Я дав обіцянку Софії, що не розкажу їй про хворобу, щоб дитина росла і ні про що не турбувалась.
Донька довго плакала, коли дізналась правду, але зрештою, стала цінувати час, який у нас був разом, ще більше. Ми дуже любили нашу Софію і завжди будемо любити. Вона назавжди залишиться у наших серцях.
