Руки тремтять, в голові сотні думок…Два тести – і обидва позитивні…Всю ніч не могла заснути…дві смужки…Як далі? А навчання в університеті? А якою буде реакція батьків? Не можу зібратись з думками, по той бік телефону одні гудки. Ще й він, ніби навмисне, поїхав. Так страшно мені не було ніколи.
Від нескінченних роздумів нестерпно болить голова. Знову набираю…мені здається, ці гудки тривають всю вічність.
– Коханий, вибач, що так пізно. Але я так більше не можу. Я вагітна, – і починаю плакати в трубку, – як далі, що робити будемо?
– Привіт, мила. Ти чого плачеш. Заспокойся, тобі не можна нервуватись. Тобто, що робити? Завтра ж ми подамо заяву в РАЦС. Ну і зателефоную своїй мамі, повідомлю, що вона стане бабусею.
Вже зранку наступного дня він стояв на порозі моєї квартири з величезним букетом троянд та колечком.
Минув час…Тепер ми батьки чудової донечки, яка вже називає нас “мама” й “тато”.
І навчання я закінчила. А ще переконалась в одному – немає нічого неможливого, якщо поряд з тобою справжній чоловік.
