Моя бабуся підібрала Есму влітку. Собаченя сиділо біля її калитки і жалібно скавчало. Склалося враження, нібито песик прийшов саме до бабусі. Вона відчинила хвіртку, щоб песик зайшов. Назвала бабуся свою нову подружку Есмеральдою. Есма не була породистою, але вона служила вірою та правдою.
Спочатку бабуся посадила Есму на ланцюг. Не довго песик просидів біля буди. Бабуся ходила туди сюди і бачила великі сумні оченята Есми. Не змогла в них дивитися. Відпустила на волю. Есма не бігала до сусідів, не брала чужого. Вона чесно заробляла собі на їжу. В подвір’я ніхто не міг зайти без згоди Есми. Вона перевіряла кожного гостя. Якщо їй хтось не подобався, вона одразу «говорила»про це бабусі.
Коли я приїхала в гості і побачила собаку, моєму щастю не було меж.
— Собака! Справжня! Де ти її знайшла? – Питала я в бабусі.
— Сама прийшла. – Коротко відповідала бабуся.
Есма одразу відчула до мене симпатію, як і я до неї. Ми любили разом відпочивати. Коли ходили на річку, то плавали вдвох. Я не вміла добре гребти руками, але трішки триматися на плаву в мене виходило. Есма завжди була поряд і контролювала мене. Бабуся могла навіть не дивитися в мою сторону, адже знала – внучка в безпеці.
Довіра до Есми була безмежною. Та собака ніколи не підводила. Вона завжди наглядала за мною, навіть коли я не знала про її присутність. Я, бувши надзвичайно впевненою в собі, вибралася вранці з дому. Мені конче потрібно було піти до річки. Я примітила одне місце для плавання, але бабуся туди не пускала. Там глибоко. Я хотіла перевірити наскільки. За допомогою величезною палки намагалася знайти дно річки. Я занурила палку на половину в воду, сперлася на неї, щоб поставити в мул, але деревина хруснула і я впала в воду.
Глибоко. Надзвичайно глибоко для дитини одинадцяти років. Я бовталася в воді, але плавати не виходило. Намагалася вчепитися за край і вилізти. Руки не тримали. Я падала назад. Намагалася кричати, але вода випхала все повітря з моїх легень. В мене не було шансів вилізти. Дорослих поблизу немає. Ніхто не врятує.
Раптом щось булькнуло в воду біля мене. Я нічого не розуміла. Всі мої відчуття забрав страх. Хто міцно вчепився мені за верх кофтини і впевнено потяг на берег. З допомогою мого рятівника, я нарешті вчепилася за беріг та вибралася з води. Мене трусило. Я не розуміла, як опинилася на березі. Тільки зараза подумала, що могло б статися. Сльози полилися по щоках миттєво. Я плакала надзвичайно гучно.
Есма поклала свою голову на мою і сказала:
— Гав.
Те «гав» звучало надзвичайно турботливо. Неначе Есма намагаался мене заспокоїти. Вона бачила мій важкий стан і вирішила втішити мене по іншому. Есма одним рухом облизала мою щоку. Я замовкла. Вона ніколи такого не робила. Есма побачила, що її метод працює. Вона ще раз гавкнула і взялася завзято мене цілувати. Я сміялася, прикриваючи обличчя руками.
— Припини! Есмо! – Казала я, але собака мене не слухала.
Коли Есмо-терапія закінчилася, ми встали з землі. Пора йти додому. Доведеться розповісти бабусі про мої пригоди. Прилетіло б мені добре. Мій веселий настрій знову кудись дівся. Не хочеться бути покараною. Есма все зрозуміла. Вона повела мене до її таємного входу на подвір’я. Під огорожею Есма прорила хід. Я змогла в нього пролізти. Бабуся мене не помітила. В своїй кімнаті, я привела себе до ладу. З кухні поцупила трішки м’яса для Есми. Вона врятувала мені життя і вберегла від покарання. Вона заслужила на щось смачненьке.
