Так сталось, що останніх пів року я провів на заробітках. Коли я нарешті повернувся в рідну країну, то не міг дочекатись моменту, коли нарешті обійму свою сім’ю: дружину, сина і матір.
Мама живе з нами останніх три роки. Ми продали її невеличку квартиру і це дало нам змогу купити велику, трикімнатну, де ми змогли жити усі разом. Мама радо погодилась на такий крок, бо була уже старенька і часто хворіла, тож потребувала догляду. На час поїздки за нею доглядала моя дружина, тож я був за неї спокійним. Додому я прийшов щасливим, став обіймати рідних. Діти раділи подарункам, а дружина не відходила від мене ні на крок. Я лише не міг зрозуміти, чому матір не вийшла мені на зустріч. Дружина заспокоїла мене, сказавши, що мама поїхала до сестри у гості.
Я засмутився, що вона мене не дочекалась, але швидко забув про це. Але через тиждень після мого повернення, вона так і не зателефонувала і не повернулась, тож я не на жарт розхвилювався. Дружина нарешті здалась і пояснила мені, що доглядати за старою жінкою було дуже важко і вона не витримала. Бачте втомилась від того, що вона повільно ходить, все розливає і постійно лежить. Тож вона прийняла рішення віддати її до будинку для пристарілих. Коли я почув це, то просто не міг дібрати слів. Як можна віддати рідну людину у чужі руки? Ще й за моєю спиною, нічого мені не сказавши.
Я довго випитував у неї, куди саме вона її відвезла, тож зрештою вона здалась і дала мені адрес. Я поїхав без вагань і нарешті побачив її. Вона сиділа у кімнаті, вся змарнівши і засмучена. Вино було, що вона нічого не їла і мало спала. Я підбіг до неї, став на коліна і почав просити пробачення. Я одразу забрав її із собою, а дружину повідомив, що ми повертаємось додому. Але бачити її у домі, я більше не хотів. Так ми і розійшлись. Я б ніколи не зміг проміняти рідну матір.
