Я давно на пенсії, але досі працюю в магазині парфумерії. Робота, як то кажуть, «не бий лежачого». Мені там легко. Нічого важкого тягати не треба. Власник сам принесе важкі коробки. Мені потрібно лише розставити баночки-скляночки та розвісити цінники.
Йшла я з роботи спокійним кроком. Дзвонить мені чоловік. Його новина здивувала мене безмежно. Я стала, як вкопана і відкрила рота від подиву.
- Донька в нас. Я забрав її з пологового. Вона просить купити їй горіхів. Дуже вже їх хоче.
- Я куплю. – Ледь видавила з себе тих два слова. – А чому вона в нас? Де зять?
Чоловік сопів в телефон. Він явно не хотів про це говорити, але я маю знати, що відбувається у нас в родинні.
- Коли прийдеш, донька все розповість. Сама.
Я погодилася. Що ще мені залишалося робити?
Донька виглядала погано. Вона була втомлена і спустошена. Мій зять відмовився забрати доньку з пологового будинку. Донька народила двійню, хоча УЗД показувало однин плід. Таке буває, що поробиш. Зять, почувши радісну новину, почав сваритися. Він заперечував своє батьківство, адже в його родинні ніколи не було двійні. Народження двійнят, може бути генетично обумовлене, а може виявитися простою лотереєю. В нашому випадку, це друга причина. В нас теж ніколи не було двійні в роду, але все буває вперше. Замість того, щоб радіти, зять звинуватив мою доньку у зраді. Він впевнений, вона нагуляла дітей.
Здається мені, в конфлікті дітей прийняла участь моя свекруха. Вона завжди влазила в їхню сім’ю. Не подобалася їй моя дочка. Вона хотіла невістку столичну, а «не просту дівку з села». Любила свекруха принижувати мою дитину. Ми багато раз сварилися, але результату ніякого. Нарешті вона добилася свого. Зять кинув мою доньку з двома дітьми на руках.
Донечці було погано. Вона не могла зібрати себе до купи. Прожила три роки з чоловіком даремно.
- Мамо, я вдома сиділа чи на роботі була. Коли зраджувати, якщо постійно вариш на кухні супи? – Казала у відчаї донька.
Словами не передати, як в мене серце за неї боліло! Я твердо вирішила притягнути того бовдура до відповідальності. Донька не могла зібратися з духом, тому зі сватами пішла говорити я. Сват заховався в іншій кімнаті і не виходив. Свекруха намагалася покричати до мене, але я швидко поставила її на місце. Може ми не корінні столичні жителі, проте гроші в нас водилися і не мало. На суд та тест на батьківство вистачить. Ми впевнені в своїй правоті на всі сто відсотків. Краще, нехай зараз врегулюють питання грошей, інакше потім він платитиме вдвічі більше. Свекруха ще намагалася впиратися. Вона загубила свій бойовий дух. Говорила майже пошепки. Видно, не очікувала на такий поворот подій. А що вона хотіла? Її синочок кинув двох дітей. Вона думала, він буде спокійно жити в своє задоволення?
Скільки нервів пішли на ті розбірки! Донька мовчки приймала все, що я робила. Вона розуміла — я чиню правильно. На суді свекруха кричала про «нагуляних байстрюків, яких хочуть безсовісно повішати на її синочка!» Піна з її рота летіла на всіх присутніх. Вона наче скажена собака кидалася на мене, розмахуючи якимось паперами. Вона зробила тест на батьківство і діти не від її сина. Як вона це зробила без ДНК дітей? Справжня загадка. Довелося через суд спростовувати той тест. Потім ми робили свій, який підтвердив батьківство. Зять довго не міг нічого сказати. Він мовчав в залі суду, поки його вичитувала суддя. Та жінка не могла повірити в цирк, який влаштували мої колишні свати.
- Всяке бачила. Люди по різному обов’язки на дітей ділили. Ви перші хто намагався обдурити суд липовим тестом ДНК. Ваш концерт на голову не налазить!
З зятька здерли гарні аліменти. На нього лягли витрати за суд, а також він мав заплатити аліменти, на двох дітей, за весь той час, що йшли суди. Я задоволена. Правда таки виграла.
