Моїй доньці діагностували пcuxiчne 3Axв0pювAння. Про таке не прийнято говорити, але я хочу підняти цю тему. Їй було двадцять, коли вона закрилася у шафі й відмовлялася виходити. Донька стверджувала, ніби вона вmupAє. При цьому вона відмовлялася виходити з шафи, щоб ми допомогли їй. Лікарі ледь змогли дістати її. Вона втратила свідомість у них на руках.
Настав найважчий час. Ми обстежували її. Зробили різні аналізи, пройшли безліч лікарів. Дійшли до психіатра. Він поставив однозначний діагноз: панічна атака на фоні тривожно-депресивного розладу.
Донька не могла самотужки щось робити. Вона або тряслася від страху в кутку й ходила під себе, або лежала на ліжку та плакала годинами. Лікар пояснив нам усі складнощі хвороби. Чітко два зрозуміти, що це назавжди. Ми могли увести хворобу в ремісію. Лікар порекомендував оформити пенсію. На той час давали майже дві тисячі. Зараз – трішки більше.
Додаткові гроші чудово нас виручили. Ми змогли на них купити деякі ліки. Лікування у психіатра коштує великих грошей. До нас приходили соціальні працівники, щоб перевірити стан доньки та допомогти з нею. Ми безмежно вдячні тим людям.
Наші старання дали плоди. Хвороба доньки пішла в ремісію. Пенсію вона досі отримувала, але її забирали ми. Вона досі потребувала ліків, аби залишатися у нормальному стані. За що їх купити?
Шкода, але донька не оцінила наших старань. Вона влаштувала грандіозний скандал. Сказала, що ми поставили клеймо на все її життя. Вона звинувачувала нас у всіх своїх бідах. Забути образи пообіцяла, якщо ми віддамо їй її пенсію. Це її законні гроші і вона має повне право ними розпоряджатися.
Ми намагалися пояснити, куди йде її пенсія. Донька нічого слухати не хоче. Каже, ми зобов’язані купляти їй ліки за свої кошти, а пенсію вона буде витрачати куди захоче. Звісно нас таке не влаштовує. Сварка продовжилася. Ми не дійшли компромісу. Побачимо, як буде далі.
