— Привіт, Миколо. Тамара вдома? — Я зайшла після роботи до подружки. Ми хотіли випити кави та поговорити.
— Привіт. В магазин вибігла. В нас нічого до кави немає. Скоро буде.
Я поставила сумку на вході. На кухні сиділа мовчки. Микола щось шукав в кишенях курток. Він нашкріб повні жмені сміття. Було багато чеків. Один з них заволодів увагою Миколи. Чоловік підніс клаптик паперу до обличчя, щоб краще бачити написане. Він зіщурив очі і пильно дивився на чек.
— Дідько! З ким це вона полуницю та вершки їла?!
Чоловік не запитував це в мене. Він говорив у простір. Микола почав згадувати всіх колег-чоловіків своєї дружини. Обіцяв приїхати до Тамари на роботу, щоб розібратися з тими залицяльниками.
Микола не міг вгамуватися самотужки. Він вирішив обнишпорити всі закутки в домі. Раптом, щось від коханця залишилося. Я все ще сиділа мовчки. Не хотіла гнівати чоловіка ще більше. Тамара щось затримувалася. Вона мала давно повернутися. Її не було хвилин сорок.
Нарешті, двері відчини. Тамара зайшла в квартиру з посмішкою на вустах. Вона обійняла мене міцно-міцно. Поки Микола шарудів в спальні, я хутко переповіла Тамарі недавні події. Вона посміхнулася широкою посмішкою. Видно, подруга щось задумала.
Микола вийшов з спальні. Його обличчя, червоне від люті, надулося. Здавалося, ще трішки і він лусне. Тамара не звернула на нього уваги. Вона пішла одразу на кухню. Чоловік за нею.
— Де ти була майже годину? — Почав допит Микола.
Тамара нічого не говорила.
— До коханця бігала?!
Подруга досі мовчала. Вона заварювала нам каву.
— З ким це ти їла полуницю з вершками?!
Тамара налила каву в чашки. Микола стояв в неї над головою. Він трусив чеком прямо перед її носом. Подруга делікатно відсунула його руку. Вона взяла пакет з покупками, щоб дістати полуницю, вершки, печиво, шоколад та зефір. Все це добро, Тамара красиво розклала по тарілкам. Полуницю вимила та залила вершками. Я мовчала. Микола теж. Він давно заховав чек.
— Пригощайся, Олесю. — Сказала мені Тамара. — Цю полуницю ми з’їмо вдвох, а ту — подужала самотужки. Приховала це від тебе, любий, бо в тебе алергія на полуницю! Хоча ти любиш її. Ще, я їм солодке таємно від тебе. На скільки я пам’ятаю, в тебе діабет. Щоб не спокушати тебе, доводиться йти на жорсткі міри.
Микола довго ходив, ніби в воду опущений. Зате ми з Тамарою гарно посміялися.
