Одного разу, читаючи різні статті, мені попалася статистика в відсотковому співвідношенні шлюбів та розлучень. З приємним відчуттям десь всередині собі я для себе відмітила, що все ж таки пари, які одружуються більше ніж тих, що розлучаються, але й засмучує той факт, що все ж таки високий відсоток пар, які розлучається, залишається.
Я – кохана жінка, яка прожила з чоловіком понад сім років. Як говорять в народі: ” жила за чоловіком”. Настільки моя кохана друга половинка берегла мене, що я не розуміла як це тягнути з магазину важкі сумки від яких спина гнеться. Не знала де знаходяться банки, пошти, державні установи, юристи, нотаріуси, якщо виникала така необхідність. Всі проблеми та питання вирішував чоловік. В мене була робота, яку я дуже полюбляла. Та й пішла працювати більш задля задоволення, ніж фінансового достатку. За заробітну плату вихователя в дитячому садочку сім’ю не прокормиш. Тому як фінансово, в побуті та емоційному стані опора та надія був тільки мій коханий чоловік, якого я обожнювала.
Мої безтурботне, наївне життя змінилося буквально одного вечора. В лічені секунди я стала дорослою жінкою, а не наївним дівчиськом. Після важкої трудової неділі ми з чоловіком щоп’ятниці разом з дітьми відвідували кінотеатр. В одну із п’ятниць повертаючись додому, я уже планую черговий похід в кіно та переглядаю сеанси, які сьогодні будуть показувати. Відкривши двері квартири, переді мною стала цікава картина. Чоловік мій коханий разом з чужою жінкою збирають речі в чемодани. Діти мовчки сидять на дивані й тільки кліпали оченятками. Я спокійно запитала, що відбувається і чому чужа жінка копошиться в моїх речах. На що чоловік відповів, що це не чужа жінка, а його кохана, що у них буде дитина, яку вони планували та дуже сильно чекають. В той момент мені здавалося, що знаходжусь в якомусь німому кіно, де я є головною героїнею. Я зовсім не розуміла що відбувається, все було як в сірому тумані. Вони зібрали речі, закрили двері квартири й пішли…
Я вже не пам’ятаю як я виходила з цього дуже тяжкого стану, для мене все перестали мати якесь значення та сенс життя. Дякую богу, що подарував мені моїх крихіток, тільки вони мене повернули до життя та дали сили жити далі вже дорослим життям. Як я говорила вище, що я працюю вихователем в дитячому садочку, де зовсім маленька заробітна плата, якої вистачало хиба що тільки на хліб. Розуміла, що на ті гроші, які отримувала на всі наші витрати не вистачало. Тому згадала, що я маю сертифікат рівня володіння іноземною мовою. Спочатку почала давати уроки англійської мови вдома, бо не було більше де. Але в наш дитячий садочок ходить хлопчик, у якого мама має свою приватну школу, в якій запропонувала мені декілька часів на тиждень викладати уроки англійської мови. І я була на сьомому небі від щастя, все ж таки є на світі Бог, і він не залишить мене напризволяще.
Від нашого папи звісток уже не було більше як півроку. Він не дзвонив, не писав тим більше ніяк не допомагав. Як пішов того вечора в п’ятницю, так ми його і не бачили. Якось ввечері в п’ятницю збираємося ми з дітками на вечірній перегляд цікавої комедії, як пролунав дзвінок у двері. Ми з дітками нікого не чекали, я пішла відкривати двері, а там…. Стоїть мій коханий чоловік з опущеними плечима і маленькою крихіткою на руках. Після всього пережитого, що зі мною відбувалося я все одно не могла на нього держати злість. Це єдиний чоловік якого я кохала та кохаю… Жінка, що народила йому доньку після пологів зникла. Написала смс, що вона ще не готова ставати матір’ю… зарано…
В мене дуже гарний девіз по життю, якого я завжди дотримуюсь: «Все що не робиться, то до кращого». Тепер у нас дружня велика сім’я і ми стали жити ще щасливішими!
