Я захоплююсь людьми, які беруть дітей з дитячих будинків. Це, направду, сильні люди! Та історії бувають різними, хтось виховує дитину як свою, і в старості пожинає плоди свого виховання. А хтось жаліє та страждає впродовж усього життя.
Моя дружина певний час працювала в притулку з дітьми, яких залишили ще немовлятами. Також там були дітки, які перебували в притулку тимчасово. Місяць, два, три… рік. Все залежало від самих батьків. Якщо суд постановив, що батьки виправились – вони могли забирати дитину. Якщо ж ні – дитина відправлялась у дитячий будинок.
В цьому ж закладі працювала вихователька Ірина. Жінка порядна, з добрими очима та завжди привітною посмішкою. З чоловіком підняли на ноги двох дітей. Одного разу в притулок привезли двох братиків – двійнят. Ці хлопчаки запали в душу Ірині, вона все життя мріяла про сина, та Бог дав їхній сім’ї двох доньок.
І хлопці ніби відчували то добро. Завжди чекали коли та прийде на роботу, і так плакали, коли Ірина йшла додому. Малеча так прикипіла до виховательки, що навіть серед дітей розказали, що саме вона є їхньою мамою, яка скоро їх забере додому. Коли Ірина дізналась про цю історію, то не могла стримати сліз. Поговорила з сім’ю, всі були тільки раді.
Та ця щаслива мить не є закінченням історії. Через два місяці чоловік поставив Ірину перед вибором: або рідна сім’я, або хлопці!
Так хлопчаки повернулись знову в притулок. Це був безжалісний момент – хлопці кричали, бились в істериці. Один з них вирвався, вхопив Ірину за спідницю, почав смикати та кричати: “Мама Іра, мама Іра, не віддавай нас! Не віддавай!” На ці крики збіглись усі працівники притулку. Ніхто не міг повірити у таку жорстокість Ірини. На запитання директора, що тут відбувається – жінка простягнула заяву на звільнення, грюкнула дверима та пішла.
Через десять років моя дружина зустріла Ірину в супермаркеті. Вони розговорились і жінка розповіла невідому сторону історії. Коли хлопці переїхали додому, то буквально одразу розпочався хаос в квартирі – ревнували Ірину до її доньок, не давали їм підходити до жінки, лупцювали, чоловіка взагалі ненавиділи, усі його речі порізали ножицями. Ляльки дівчаток закопали в саду. Вночі не давали Ірині спати поряд з чоловіком. Витісняли його з ліжка.
Останньою краплею стало те, що хлопці увімкнули газ на кухні, через те, що чоловік не дозволив їм солодощів. Після цього Ірина зрозуміла, що здоров’я і життя її сім’ї – важливіше!
Чоловік лютував та поставив дружину перед вибором. Ірина обрала сім’ю. Знаючи, що люди будуть засуджувати в будь-якому випадку – вирішила звільнитись. Хлопців всиновлювали ще двічі. Двічі вони і повертались назад в притулок. Така ось сумна історія.
