На шаленій швидкості до нашого автосалону летить автомобіль та зі страшним скреготом, який лунають з під колеса зупиняється авто. Звідти виходить діваха, вся така розцяцькована та розмальована, одяг, який підкреслює її чудову фігуру. Якби не її бойовим макіяж, я міг би сказати що навіть милої вроди дівчина. Та видно, що не із бідних.
-а де тут можна відремонтувати мою крихітку? – запитує, скоріше вимагає ця дівчина.
-я вважаю можливо десь тут і можна подивитись ваш автомобіль. – з усмішкою повідомляю цій хамлуватій дівчині.
Я терпіти не можу таких зухвалий, безцеремонних людей. Таке відчуття, що не встигла сюди заїхати, як їй тут вже всі винні.
-в мене щось стукає та скрегоче під колесом, не міг ти оглянути мою автівку? – не дуже ввічливо звертається ця мадам.
-Ви знаєте? Ми з вами на брудершафт не пили, тому дозвольте зробити вам зауваження, не – ти, а – ви. Я думаю вам зрозуміло? – з обуренням мовив я.
–Ну добре, вибач, мені й правда потрібна допомога, додому не доїду. – при близившись як найщільніше до мене із котячими оченятами попросила мене.
-Хлопці займіться, будь ласка нею. А ви каву п’єте? – запитую я.
-Так звісно, не відмовилась би.
Поки хлопці знаходили причину гуркоту, а потім усунення ламання ми випили кави та мило поспілкувалися з Наталкою. Я хочу сказати, що перше враження завжди обманливе, дуже начитана, ерудована та грамотна дівчина, а що то було в самому початку нашого спілкування, звідки взялась та нахабна дівчиська сказати не можу. Що з характером – це точно, а от що нахабна, то ні. Таке враження, що у неї якась захисна реакція або внутрішній протест проти когось чи чогось. Ми настільки захопились темою подорожей та цікавими містами, які є у нашій країні, що навіть не замітили як в кабінет зайшов Олег і повідомив, що несправності усунено та й можна вже їхати далі. Дівчина розрахувалась за ремонт автомобіля, чемно подякувала та й поїхала. Таке враження нібито цю дівчину підмінили.
Залишок дня так і засіла вона у мене в голові, весь час про неї думаю. Та нюні розпускати ніколи, роботи дуже багато та й пішов допомагати хлопцям. Кожного дня у нас все більше і більше замовлень й голову ніколи підняти.
Десь через тиждень в розпал робочого дня, ми знаходимося під машиною, намагаємося знайти ламання, як знову чуємо скрегіт та знущання гальмових колодок. До нас підходять гарненькі ніжки на каблучках.
-Привіт хлопці, ви за мною не сумували? Я проїжджала мимо та й захотілось навістити своїх рятувальників. – повідомили нам симпатичні туфельки.
Я виліз із машини, переді мною стояла Наталка зовсім в іншому амплуа. Без бійцівського розпису на обличчі, в скромному у квіточках платтячку та у туфельках на каблуках.
-У вас знову проблеми, мадам? – з посмішкою на устах запитав я.
-Немає у мене ніяких проблем, ви все владнали. Хотіла вас запросити на каву, якщо дозволите.
Я подивився на хлопців, вони на мене та й кивнули в знак погодження. Пішов я до свого кабінету, привів себе в порядок, переодягнувся та й поїхали ми на каву на автомобілі Наталки. Їхати на моїй чомусь не погодилась.
З того дня так і закрутився у нас шалений роман. Я себе відчував на сьомому небі. Вона дуже мила, розумна та приємна в спілкуванні. В той самий час в неї вселяється авантюрна з гумором особистість, з нею ніколи не буває сумно. Сьогодні ми спокійно проводимо час в ресторані, а завтра зранку ми уже летимо на відпочинок та стрибаємо з парашутом. Цей час проведений з Наталкою я буду згадувати, як самий яскравий період в моєму житті.
Але після білої смуги, інколи приходить і темна. Одного вечора Наталка повідомила, що хоче познайомити мене з батьками. На що я охоче погодився, ми разом уже понад три місяців. Чому б і ні?
Наступного дня ми завітали до Наталчиних батьків. Наталка проживала в приміському будинку за містом. Двері відкрила покоївка й повідомила, що батьки чекають у вітальні. Коли ми зайшли туди, мама з привітною посмішкою вийшла нам на зустріч, обняла, поцілувала та й сказала що рада знайомству. І десь позаду з’явився й батько Микола Миколайович. Холодно на мене поглянув, нічого не сказав та відвернувся.
Час за обідом пройшов холодно та в напруженій атмосфері. Ольга Петрівна хоч якось намагалась розрядити обстановку, але нічого не допомагало. Батько з дочкою тільки зиркали очима. Врешті решт Микола Миколайович не витримав.
-Владиславе, а скажіть, будь ласка ви знаєте чому ви тут?
-Ну так, знаю. Наталка мене, як свого хлопця, захотіла з вами познайомити. – здивовано мовив я.
-Неправда. Ти не її хлопець, вона тебе використовує, щоб позлити мене. Ти хто там, автослюсар? Говорила мені Наталка. У неї наречений є, доволі успішна людина, вже має свій бізнес, практично мій партнер, з яким донька посварилась. А з тобою вона, щоб його та мене позлити.
Такого приниження чоловічої гордості я ще ніколи не відчував, я встав із-за стола й мовчки пішов. Наталка, щось намагалась мені пояснити, але я її вже не слухав. Вийшов на вулицю, сів у машину та й поїхав геть звідти.
Сподівався, що більше у своєму житті я цих людей не побачу, але доля знову нас звела. В одному з моїх автосалонів один покупець вирішив для доньки купити автомобіль, в цей час я йшов до свого кабінету. І як я здивувався коли побачив Миколу Миколайовича та Наталку. А вони мене. І в їх манері спілкування вирішили цікаво привітатися зі мною.
–О автослюсар, а ти що тут поробляєш, не по кишені тобі тут вештатись? – привітався зі мною Микола Миколайович.
Віталій, який пропонував їм авто від здивування трішки крізь землю не провалився. Я мило посміхнувся, подав їм руку для привітання:
–Владислав Віталійович – власник автосалону та автосалонів, а також автомастерских, де ми в одному із них з Наталкою і познайомились. А ремонтую власноручно автомобілі – це тому що моє хобі. Інколи полюбляю лазити під ними. – спокійно доніс інформацію та пройшов мимо цих двох з широко розкритими ротами та очима.
Хочу одне сказати, що ні в якому разі не можна гратися на почуттях один одного – це дуже боляче. Але це свого роду важливий урок у відносинах і моє щастя рядом та я його дочекаюсь.
