Микола Васильович давно постарів. Він виростив двох прекрасних діток. Його дружина завжди підтримувала рішення свого коханого чоловіка. Імена для дітей обирав Микола Васильович. Він молодшого сина назвав Єгором, а старшу доньку Єленою.
Єгор одружився та вже мав дітей. В нього легко складалося життя. Він швидко знайшов свою дружину. Через рік відносин, діти побралися, а зараз вони ростять синочка.
Старшу доньку давно пора видати заміж. Вона вивчилася на бухгалтера, мала не погану роботу. В неї було купа друзів, але з чоловіками не клеїлося. Батьки не знали, що вже думати. Освіту дитині дали, вроду має, не дурна. Ну, все ж при ній! Що тих женихів не влаштовувало? Микола Васильович дуже переживав. Син одружився, дітей виховує, хоча він молодший за доньку.
Неочікувано, в Єлени з’явився чоловік. Звати його Олег. Вони зустрічалися три місяці і одразу побігли до РАЦСу. Микола Васильович хвилювався. Чому так рано? Хто він такий? Чим займається? Як Олег привернув увагу Єлени?
Микола Васильович задумався. Треба якось того жениха обдивитися. Потрібно вивідати про роботу, освіту, житло, плани на майбутнє. Вони геть нічого не знають про нього! Микола Васильович думав, гадав та й придумав.
Подзвонив батько до доньки:
— Слухай, люба, ти ж знаєш, які ми з твоєю мамою віруючі люди?
— Так. Звісно, тату. Чому ти про це нагадуєш?
— Негоже це! Видаємо тебе заміж, а не знаємо за кого! Потрібно знайомство влаштувати. Ми хочемо з матір’ю благословити вас. Як нам це зробити, якщо ми не знайомі з женихом?
— Ой, батьку… Зараз так ніхто не робить. Інші часи. Розумієш? Можете нас по-телефону благословити.
— Де це видано? Доню, ну, не гарно так! Хоча б привези, щоб ми подивилися на нього! Хіба ми цього не варті?
Микола Васильович сказав правильні слова. Донька різко змінила свою думку, адже любила батьків та поважала їх:
— Добре, але зробимо по-моєму! Я приїду за вами на машині і завезу до міста. Зустріч поведемо у кафе. Домовилися?
Микола Васильович на все був згоден, аби побачити нареченого доньки. Обговорили дату та місце зустрічі. Всіх все влаштовувало. Батьки стали чекати, поки донька готувала зустріч.
Сталося не так, як планували. В доньки зламалася машина. Вона не змогла приїхати за батьками. Довелося перенесли зустріч. Так траплялося декілька раз. Батьки засмучували сильніше та сильніше. Наче лихо якесь за тим женихом ходить! Ніяк вони не можуть з ним побачитися!
— Доню, розкажи про нього хоча б по-телефону! — Благав Микола Васильович. — Я не можу тебе першому ліпшому віддати! Ти в мене одна єдина донечка!
— Я тобі одразу пропонувала так зробити. Ти мене не хотів слухати. Ну, що ж, добре. Звати його Олег Квітка. Він працює у нашому місті. За освітою електрик. Має розряд, тому заробляє нормально. Це все, що тебе цікавило? — Запитала Єлена зі сміхом.
— Ну, не знаю. Ще б побачити його.
— На весіллі побачиш! — Пожартувала Єлена.
Довго чекати того весілля. Микола Васильович не міг дочекатися свята. Він хотів подивитися на жениха. Треба, щоб був красивий, під стать його донечці. Може фото випросити? Ці думки переслідували Миколу Васильовича. Він не міг спокійно спати, їсти. Батькове серце не було спокійне.
Всі сумніви Миколи Васильовича розвіялися. По-телевізору показували чудово чоловіка. Він жертвував гроші притулкам для тварин, допомагав дитячим будинкам та розвозив продукти пенсіонерам. Блондин, в гарному вбранні. Очі такі голубі, наче небо. А посмішка? Вона була такою білою! Всі зуби рівні! Микола Вачильович позаздрив на якусь мить.
«Олег Квітка визнаний найкращим мешканцем міста» — говорив диктор по-телевізору.
Микола Васильович втратив дар мови. То це жених іхньої доньки?! Який чудовий хлопчина! Молодень Єля!
— Чуєш?! Стара, ти мене слухаєш?! — Гукав Микола Васильович свою дружину. — Ти диви! Диви! — Чоловік тицяв пальцем в екран телевізору. — Це наш жених! Якого хорошого донечка обрала! Молодець! Спеціально стільки років чекала. Виходить, це вона женихами перебирала, а не вони нею! Є-ге-ге!
Микола Васильович радів, наче мала дитина. Він знав шляпу і декілька хвилин крутив нею у повітрі, при цьому танцуючи гопака.
