Мама моєї дружини зателефонувала та сказала нам, що як тільки викопає картоплю, одразу приїде до нас. Привезе картоплі, буряка, моркви та цибулі.
Коли мама приїздить в наш дім, вона поводить себе як господиня, роздає всім вказівки, командує, що і як ми повинні зробити. На думку тещі, її візити не просто так, а вона дуже нам допомагає.
Теща завжди приїжджає без квитка назад, мама ніколи не говорить, коли поїде додому. Тільки ми з дружиною запитуємо, чи надовго вона до нас, Ірина Василівна ще й ображається. Говорить, що ми хочемо, щоб вона швидше поїхала, бо заважає жити молодій сім’ї. Ми нічого не говоримо, але то і так зрозуміло.
Ми з дружиною живемо з двома дітьми у двокімнатній квартирі. То як перебування у квартирі тещі може бути для нас комфортним, самим місця не вистачає.
Теща переконана, що дуже нам помагає, адже привозить все домашнє. Хоча ми можемо і тут це все придбати. Втім, Ірина Василівна думає, що рівним її овочам та консервації немає.
До нас теща їде потягом, автомобіля ми не маємо, тому приходиться щоразу з вокзалу брати для неї таксі. Нам ті її овочі та консервація не безплатно дається, а мама цього ніби не розуміє.
Поки ми на роботі, теща лазить по всіх поличках, все переставляє на свій лад, навіть наші речі. А я цього просто не переношу.
Нехай гостює, але для чого пхатись в наші особисті речі? І значно краще було б, якби Ірина Василівна попереджала, скільки часу гостюватиме в нас: день, два, тиждень. Але вона не любить про це говорити, а тільки ми намагаємося щось випитати, ще й ображається. Як з нею поводитись, гадки не маю. Викопає картоплю, і до нас. От як її сприйняти?
