Так гарно зібратися всією сім’єю біля каміна, під час легкої бесіди випити чашку кави зі солодощами. В таку мить я себе відчуваю щонайщасливішою жінкою. Рядом люблячий чоловік, донечка – красуня. Найгарніша дівчинка, мабуть, це тому що моя кровинка.
Живемо ми заможною сім’єю. У нас гарний двоповерховий будинок, у кожного члена сім’ї по автомобілю, тому що ми живемо за містом і без цього виду транспорту дуже погано. Все нібито до ладу, але щось мене все-таки турбує. Донечка наша красуня, все ще не знайшла другу половину, а їй все-таки пішов тридцять другий рік. Була вона заміжня, але коли була ще зовсім юна, тільки виповнилось вісімнадцять років. На першому курсі університету закохалась в однокурсника, який був з простої сім’ї. Ми відмовляли як могли, рано ще, нехай би пізнали краще один одного, але ж ні, через те, що Маринка вирішіть то так і буде.
Нашим коштом відгуляли шикарне весілля, де були й фотографи та зйомка, також запрошені були тамада з живою музикою. Столи ломились від різноманітних делікатесів та солодощів, алкоголь лився просто рікою. Гостей запрошених зі сторони жениха було в тричі більше ніж зі сторони нареченої. Кошти, які були витрачені на організацію весілля зовсім нас не турбували, задля єдиної доньки ми були готові на все, головне щоб щаслива була.
Після весілля Василь (так звуть першого чоловіка Маринки) забрав Маринку на свою батьківщину. У неї ж від кохання зовсім голову знесло, погоджувалась з усім, що тільки Василь не попросив. І от наша Маринка на другому курсі переводиться (ледь умовили, щоб не кинула університет) на заочну форму навчання та їде за своїм чоловіком. Але все ж таки, те життя до якого вона звикла зовсім інше, ніж те, що запропонував Василь. Проживав він з батьками в селі, де на подвір’ї проживало багато різних видів та кількості птиці, та свійських тварин. Наша Маринка кожного ранку о шостій вставала (дома близько обіду ледь очі відкривала) та допомагала свекрусі по господарству, годувала всю птицю, а потім бігла на кухню ще й сніданок був на ній. А вдома у нас всім цим займалась наша найкраща покоївка Олена Василівна, яка з раннього дитинства Маринки завжди була поруч.
Від романтичного сімейного життя в (лапках), кохання у молодих швидко закінчилось. Василь почав гримати на Маринку, що вона все повільно робить, не смачно та й зовсім не вміє готувати їжу, що вона вже не така приваблива, як вони тільки познайомились. Маринка, плакала гіркими сльозами по ночах. Батьки все-таки мали рацію – поспішила трішки. Терпець урвався зовсім, коли Василь прийшов від друзів в нетверезому стані та почав розставляти пріоритети хто чоловік і хто така дружина та підняв на нашу доньку руку. Зранку, наступного дня, Маринка запакувала валізу, викликала таксі та повернулась додому.
Наскільки вона була раніше життєрадісною дівчинкою, то зараз до нас приїхала тінь від тієї Маринки. Худорлява, змарніла, очі кудись запали, бліда, а ще я розуміла що моїй дитині потрібна психологічна допомога. Повернулись до нормального життя, мабуть місяців через три. Перевелись назад на денну форму навчання, паралельно Маринка знайшла собі роботу, дуже їй захотілось бути незалежною від батьків. Крок за кроком, потихеньку наша донька знову поверталась, вона ставала такою, якою була раніше, веселою, відкритою із тонким гумором дівчинка.
Все ж таки раннє одруження дало свій відбиток на майбутньому Маринки. Скільки разів ми з татком тактично натякали, що хочемо внуків, але відповідь була завжди одна – “Ще рано, я не досягла того, що запланувала”.
Ми з чоловіком дуже сподіваємось на те, що коли-небудь ми все ж таки дочекаємось від Маринки внучаток, яких будемо любити та пестити. Я сподіваюсь….
