У моєму житті склалась досить неоднозначна ситуація. Як тільки невістка народила дитину, я намагалася щодня допомагати їй: гуляла з онуком, прасувала одяг, готувала, загалом давала їй час відпочити. Розумію, що з малою дитиною одній нелегко.
Але з часом мою допомогу почали сприймати як належне. Невістка із сином їздили відпочивати, проводили час з друзями, розважались. Натомість дитина не входила в їхні плани, і вони стали без попередження привозити онука зі словами “Посидь з дитиною, тобі й так нічого робити”. Нікого з них не цікавило, що в мене можуть бути свої справи. Я все життя важко працювала, і вважаю, на старість маю право пожити для себе.
Син міг зателефонувати серед дня, щоб я забрала онука зі школи, бо в нього робота, а в невістки намітилась прогулянка з подругами. Ну хіба це не наглість?
Мене це неабияк злило, але я розуміла, що дитина не повинна бути заручником наших стосунків.
А сьогодні це повністю вийшло за межі дозволеного. Подзвонив син та сказав, нібито вони їдуть на тиждень в Єгипет на відпочинок. Я дуже зраділа, нарешті онук побачить море. Але, як виявилось, дитина не входила в їхні плани. Хлопчик тим часом мав бути зі мною. Ну це взагалі! Мене просто нахабно поставили до відома, не спитавши, чи зможу я побути з онуком.
Тут моє терпіння і луснуло. Я не нянька! Вони народили дитину та повинні планувати увесь свій час, зважаючи й на сина. Ніхто не забороняє їм відпочивати чи розважатись, але не потрібно забувати, що вони батьки.
Одразу запитала сина, чому мене знову не запитали, а просто поставили перед фактом. На що він відповів: “Ти ж не працюєш. А так матимеш чим зайнятися”. Я наважилась та цього разу відмовила сину в допомозі, сказавши, що в мене самої запланована тижнева поїздка. А сина вони можуть і з собою взяти.
Син крикнув, що гіршої бабусі, ніж я, немає. Так наші стосунки й зіпсувались. Однак вважаю, я не нянька, а бабуся, і теж маю право на особисте життя.
