Під самісіньким лісом в невеликій хатині проживають дуже старі Микола з Тетяною. Про те, що зустрінуть старість одинокими та немічними вони навіть подумати не могли. Адже виховали двох синів Івана та Сергія. Тож сподівалися, що на старості матимуть опору.
Першим одружився Сергій, він у всьому слухав батьків. Тож коли батьки вподобали дівку Оксану яка старша від нього на п’ять років, він одружився. На те, що вона стара та не красива, батько сказав: «З лиця воду не пити, а при грошах буде легше жити.» Оксана була донькою заможних батьків, тож молодим одразу придбали квартиру й вони переїхали до міста.
Коли ж Іван привів свою Надію, батьки були сердиті. Надійка була з бідної родини, батька ніколи й не бачила, а матір її покинула, тож дівчинка зростала в тітки. Микола чоловік з дуже вольовим характером, тож звик, що в сім’ї всі йому підкоряються. Тож одразу сказав синові, що така невістка їм не потрібна, але Іван пішов на перекір батькові. Тетяна також не стала на синову сторону, адже звикла у всьому слухатися чоловіка.
Іван з дружиною подалися до міста, батьки не цікавилися, де вони живуть, як склалася їхня доля. Сергій з дружиною на той час гарно облаштувалися, вже й доньку виховували. До батьків приїжджали раз на місяць, а згодом народилася ще одна донечка, тож рідше почали навідуватися.
Час йшов Микола з Тетяною постаріли, хазяйство спродали, бо вже не могли доглядати. А допомагати не було кому. Сергій з Оксаною не навідувалися, невістка не хотіла з ними спілкувалися, адже вважала їх бідняками. Онуків також вони не бачили. А про Івана й не знали нічого, тож доживали вік самі. Навіть сусідів вже не мали, адже молодь повиїжджала з села, а старих позабирали діти. До найближчих сусідів не менше триста метрів, та й ті не надто хочуть з ними спілкуватися, все через Миколин нестерпний характер.
Наближалося свято Великодня, та не весело було в хаті. Микола зліг, Тетяні було не до свята, адже також занедужала. Навіть дров нема кому врубати.
-Христос воскрес! – почули вони з порогу, піднявши голови побачили Івана. – Можна зайти до хати, впустите?
-Іванку, сину, ти? – Тетяна не бачила через сльози. – думала не побачу вже, заходь, синку, заходь.
-Мамо, я ж не сам, я з дружиною й синами.
-Та всі заходьте, а в мене, що онуки такі дорослі?
За Іваном стояла Надія та двоє хлопчиків.
За мить хата наповнилася гомоном. Дітям було все цікаво, адже вперше побачили діда з бабою. Тетяна з Надією накривали на стіл, а Іван тим часом розмовляв з батьком.
Для Миколи з Тетяною той Великдень став справжнім святом. Жалкували лише про те, що недостатньо приділили любові дітям, а все про статки турбувалися.
