Свекруха повільно, але впевнено завоювала моє сімейне життя. Вона має двокімнатну квартиру, яку обіцяла нам віддати після весілля. Як тільки свято відгуляли, вона відхрестилася від своїх слів. Свекруха вмовила чоловіка переїхати до неї жити. Я наполягала на аренді житла, але мене ігнорували.
— З мамою дешевше жити. — Наполягав чоловік. — Вона буде допомагати тобі по господарству.
Ніхто нічого не допомагав. Я все робила сама. Мила кожен куток содою та лимонами, бо в свекрухи «алергія» на миючі засоби. Я про таку зроду не чула. Може вона й існує, але точно не в свекрухи. Вона завжди купувала десятки миючих засобів, але як тільки я переїхала до неї, одразу заборонила це робити. Щоб відмити квартиру содою та соком лимона, необхідно витратити цілий день та прикласти титанічні фізичні зусилля. Після такого прибирання, я хотіла спати декілька днів. В рукавицях мої руки пріли. Я заробила собі мозолі та попрілості на руках, які покривалися коричневою кірочкою.
На лікування своїх рука витрачала чималі гроші. Коли я пояснювала свекрусі, що є делікатні миючі, які розраховані на людей з алергією, вона лиш морщила носа. Не хотіла свекруха поступатися. Вона вирішила, що я маю гробити своє здоров’я заради її забаганок.
Готувала їжу виключно я і тільки те, що любить свекруха. Вона складала меню на цілий день. На один прийом їжі, свекруха хотіла бачити три страви та компот. Я готувала декілька годин. Звісно, ми не могли подужати стільки їжі. Вона стояла в холодильнику, псувалася, а наганяй отримувала я. Чоловік скаржився, що я переводжу продукти, але їсти ранішню їжу не хотів. Подавай пану свіже. Його мама дотримувалася такої ж думки. Якщо я намагалася подати на обід те, що приготувала на сніданок, вона починала скандал.
Я втрачала надію на тишу та спокій. Щоб хоч якось втекти від постійних крику та нарікань, я пішла на роботу. Часу на прибирання та годування стало менше. Свекруха сиділа вдома, але робити нічого не хотіла. Вона вирішила, нібито я вийшла заміж тільки для прибирання та готування. Інших причин жити разом, вона не бачить.
Своїм подружкам свекруха розповідала басні про мене. Вона переконувала всіх сусідів в моїй меркантильності. Для сусідів я стала неробою, яка живе на шиї її хлопчика. Вона ж, свекруха, гне спину в домі, коли я лежу на дивані. Дивовижна фантазерка.
Я терпіла довго, але мій терпець урвався. Викликала чоловіка на серйозну розмову. Я хотіла донести йому одну просту істинну — жити в шлюбі треба окремо від батьків. Я не хочу слухати нарікання та плітки його мами до кінця життя. Чоловік лише посміявся з мене. Він переконаний, його мама робить тільки на користь нам. Вона ніколи не зробить чогось поганого мені, якщо він, її син, взяв мене в дружини.
— Ти забув про істерики твоєї мами? А про мої руки ти теж забув? Може ти не пам’ятаєш, як я зіпсувала собі шкіру? Хто винуватець мого вічного головного болю і наших сварок?
— Не говорити в такому тоні про мою маму. — Відповів, на всі мої претензії, чоловік.
— Тобто їй поливати мене брудом можна, а мені лишнього слова в її адресу сказати заборонено?
— В тебе немає доказів її провини.
Я показала свої руки, які все ще не вилікувала до кінця.
— Ой, хто ж знав, що в тебе алергія на гумові рукавиці!
— Будь в кого з’являться проблеми зі шкірою, якщо дванадцять годин парити шкіру в рукавицях, напотіху твоєї мами!
Конфлікт не вирішений. Я живу в гнітючій атмосфері. Чоловік на боці мами. Він підтримує будь-які її дії. Мене слухати не хоче. Третій день, ми не розмовляємо. Свекруха наче ожила. Вона почала готувати, але тільки собі та свому синочку. Мене нібито викреслили з сім’ї. Відчуваю себе жахливо. Я втомлена і не потрібна коханому чоловіку. Як же його переконати побачити правду?
