Ми розлучилися з чоловіком, але стосунки підтримуємо. Діти живуть зі мною. Нові стосунки часу будувати немає. Потрібно думати про дітей. Мій колишній чоловік давно знайшов нову пасію. Він живе з нею другий рік. Вона молодша за нього на п’ятнадцять років. Без дітей, з підтягнутою фігурою. Вчиться на магістратурі.
З роботою погано. Тих декількох тисяч аліментів не вистачає на гарне життя дітей. Колишній іноді підкидає якусь тисячу, але погодьтеся, на двох дітей тих грошей замало. Вони не тільки їдять та в одежі ходять. Дітям треба ходити в кіно, на кружки, в парки атракціонів. Вони повинні жити нормальним життям. Їх не стосуються проблеми батьків.
Я заробляла мало. Хотіла поїхати на заробітки. В мене подруга працювала у Польщі. Вона обіцяла допомогти з роботою та житлом. Я хотіла поїхати, але не мала на кого залишити дітей. Моя мама живе в іншій країні, батька давно немає в живих. На виручку прийшла колишня свекруха. Вона звала до себе з широкою посмішкою.
— Доню, ми не чужі один одному! Я подивлюся за своїми внуками, а ти їдь гроші заробляти. — Наставляла свекруха.
Я поїхала. Робила по 14-16 годин на заводі. Солодощі були повсюду. Я мала перевіряти упаковку. Якщо десь був нерівний шовчик, то цукерку викидали. За такою роботою починає втомлюватися зір та спина. Я важила майже 100 кілограмів. На роботі схудла до 77.
Перший тиждень пройшов добре. На другий почалися труднощі. Хлопці, які тягали коробки з продукцією, влаштували бунт. Їм нічого втрачати. В них є рідні, які їх підстрахують. В нас, жінок, такої привілегії не було. Вдома нас чекали діти. В когось були мами, які отримували мізерну пенсію, в інших — батьки взагалі лежачі. Ми сиділи тихенько, наче миші. Нам роботу втрачати не можна. Начальство вирішило не слухати прохань бунтарів. Їх звільнили, а нас змусили носити важкі коробки. Куди діватися? Ми мовчки носили.
Пропрацювала три місяці. Перший пройшов швидко, на другому — відчувала страшенну втому, а на третьому — взагалі нічого не хотіла. Я була надзвичайно сильно втомлена. Мене гріли думки про дітей. Єдине, що повертало мене до життя. Я заробила непогані гроші. Планувала зробити в квартирі те, до чого руки роками не доходили. Потрібно встановити своє опалення. Взимку будемо економити. Ще хотіла поставити лічильники на воду.
Приїхала назад натхнена, але втомлена. Очікувала на теплий прийом. Знаєте, що я отримала після важких місяців роботи? Злість від своїх дітей. Свекруха вперто промивала їм мізки весь цей час.
— Мамо, навіщо ти повернулася? Бабуся казала, ти покинула нас, щоб знайти нового чоловіка! — Заявила мені донька.
— Ти поїхала за кордон жопу гріти і ікру їсти, поки ми тут супом харчуємося! — Звинуватив мене син.
— Мамо, ти хоч і схудла, але до тітки Світлани тобі далеко. Вона в батька надзвичайно гарна! Такою має бути справжня жінка! Від таких не йдуть. — Казала донечка.
— Хто тобі таке навіяв? — Дивувалася я.
— Батько! — Крикнув син.
— Бабуся! — Перебила донька.
Я зібрала всю волю в кулак. Дітей перевезла назад додому. Поки було літо, я переїхала в інше місто. Грошей вистачало. Там влаштувала дітей в нову школу, а квартира поки стоїть. Думаю знайти квартирантів. Свекруха своєї вини не визнає. Вона відхрещується від дитячих слів. Вони, нібито самі таке вигадали чи в школі почули. Поки що я не пускаю дітей до їхньої бабусі. Нехай з мамою побудуть і в норму прийдуть.
