Три роки, як ми з чоловіком придбали своє власне житло. Дуже гарна квартира, дві просторі кімнати з великими вікнами. Широка кухня та зручна ванна. На лоджії панорамні вікна, з яких відкривається краєвид на ліс. Все це звучить немов з казки. Але ні хто знає, чого нам це все вартувало.
Ми зустрічались недовго, але зрозуміли, що ми підходимо одне одному. Нам зручно поруч, та спокійно. Вирішили, що хочемо мати спільну дитину. Через дев’ять місяців народилась донька. Весь цей час ми не були одружені. Просто не хотіли. Формальності це не те, що нас хвилювало. В решті решт, моя мати наполягла, щоб ми узаконили наші відносини. Мені це узаконення тільки обтяжило ситуацію. Розходи на каблучки, ресторан та сукню.. Було не до того. Ми жили на орендованій квартирі, а це, як всі знають, не дешево.
В решті ми вирішили переїхати на квартиру моїх батьків в іншому місті, щоб трішки економити, та швидше зібрати потрібну суму. Стара однокімнатна хрущовка. Ванни немає, шпалери вже самі відпадають… Крана на кухні немає… Страх та й годі. Вибехкали ми гроші ще в цю квартиру. Довелось змінювати все, навіть вікна нові. Старі дерев’яні рами вже просто сипались. А сестра, яка жила тут до цього, уваги не звертала. Точніше сказати ігнорувала. Гадала, що цим має займатись батько. Батьку було все одно, мало не більше, ніж сестрі.
Поки ми обживались, сторона чоловіка весь час нас пиляла, що потрібно купувати квартиру в Києві, що ж ви собі думаєте? Все доходило до того, що через свекруху я мала декілька нервових зривів, а тепер нестабільну психіку, проблеми зі сном та шкірою. Ми відкладали гроші по можливості. Часто бувало, що відкладене йшло на дитину. Вона декілька разів сильно захворіла, в тиждень йшло понад десять тисяч гривень. В цілому, заощаджень як таких, в нас й не залишалось. Часом, навіть борги.
Два роки свекруха тріпала нерви, що ж купуємо. А де вона малась брати гроші – загадка.
І ось, вона приїздить до нас в гості зі свекром, пафосно кидає документи на стіл, та заявляє, що тепер ми в місяць маємо платити по півтори тисячі доларів (на хвилиночку, це мало не сорок тисяч гривень, при заробітній платні мого чоловіка у двадцять тисяч). А вишенькою на торті стало те, що квартира оформлена на свекруху. Вона внесла половину вартості, а іншу половину ми маємо виплатити за рік.
В мене був шок. Я просто не уявляю, де брати такі суми. Якщо не будемо платити, всі гроші прогорять, а іншої можливості зібрати таку величезну суму не буде. Є речі, які стаються раз вжитті. Такі вже наші реалії.
В решті, з горем навпіл, ми виплатили ті злощасні пів мільйона гривень. Чоловіку довелось працювати на двох роботах. В мене на роботу не виходило вийти, дитина стабільно кожні два тижні хворіла, а залишити не було з ким. Все б було добре, аби знову не свекруха. Звісно, дуже дякую, що допомогли нам придбати житло, проте тепер при кожній нашій сварці вона тикає в документи, та заявляє, що це вона нам купила квартиру, щоб ми збирали свої манатки, та йшли геть.
