Ми все життя жили бідно. У нас єдиний син, живемо самі в селі. А Павло вибрав свою майбутню наречену з міста. І ще й із заможної родини.
Свати наші люди дуже багаті, тож весілля з їх сторони було справді шикарним. Від них були присутні близько 120 людей, від нас – 20. Одразу стало зрозуміло, хто оплачує за свято, той і головний. Я не могла собі місця знайти на тому весіллі: то мені здавалося, що в мене плаття негарне, то зачіска старомодна. Навколо всі підходили та вітали сватів, а на нас ніхто не зважав. Та що там на нас – навіть на наречених гості не звертали уваги, підходили до свахи, дарували їй квіти та подарунки. Я помітила, як моєму сину було дуже ніяково через це все.
А після весілля батьки моєї невістки просто поставили молодих перед фактом – вони вже орендували для сім’ї квартиру, оскільки хочуть, щоб їхня донька жила в хороших умовах. Наш син саме закінчив п’ятий курс, знайшов роботу, щоправда, небагато заробляв. Ми, чим могли, старалися допомагати дітям, то продукти з села передавали, то ще щось, тільки б свати не говорили сину, що ми нічим не помагаємо.
Через рік невістка повідомила усім про свою вагітність. Сват придбав молодим квартиру, а моєму сину сказав зробити там ремонт. Без згоди Павла батько нашої невістки влаштував його до себе на роботу, адже його дочці потрібен чоловік, котрий добре заробляє та забезпечує сім’ю.
Але син не витримав та сказав, що сам заробить на квартиру, і роботу собі знайде. Дружина сказала йому, що він і так цілий рік жив у квартирі, оренду якої оплатив її батько, тож тепер потрібно відробляти.
Павло дуже засмутився, і не знає, як вчинити. Він від початку зрозумів, що батьки його дружини головні, бо в них є гроші.
Впевнена, мій син і сам би всього досягнув. Він працьовитий та наполегливий у роботі. Тепер виходить, він повинен слухати сватів лише через те, що ми бідні?
Син дуже любить свою дружину, і не хоче від неї йти, але й виконувати всі вказівки її батьків також не бажає.
