Навпроти мене жила Ліза та Віталій. Вони купили будинок, коли Ліза завагітніла. Жінка гарна, молода, з мізками. Після пологів, вона працювала фельдшером в нашій амбулаторії. Віталій їздив у місто. Він працював майже без вихідних. Половину свого часу проводив на автомийці, а іншу — працював адміністратором в продуктовому магазині.
Сім’я інтелігентна. Люди надзвичайно виховані. Якщо мені потрібна була якась допомога, я завжди її отримувала. Подружжя завжди віталися зі всіма, а розмовляли з справжньою цікавістю. Якщо Ліза про щось запитувала, то вона дійсно хотіла знати, як моє здоров’я чи, як пройшли пологи у Зорьки.
Їхня донька росла швидко. Білява дівчинка, з зеленими очима, підкорила серце усіх односельчан. Марічка старанно вчилася. Вона мріяла стати ветеринаром. Тварини любили її, а вона їх. Між ними ніби існував тісний зв’язок. У вільних час, Марічка збирала квіти та засушувала їх. Дівчинка любила зав’язувати дві косички. В них вона вплітала рожеві стрічки. Коли дівчинці виповнилося десять, вона взялася за олівці. Марічка годинами малювала рослини. Особливо красивими в неї виходили кульбаби.
Здавалося, гарна й зразкова сім’я. Живуть душа в душу. Дитина безпроблемна та талановита. Грошей вдосталь, а репутація відмінна. Ліза почала зазирати у пляшку. Сталося не виправне на її роботі. До неї привезли хлопчика з травмою ноги. Ліза вирішила, що ушкодження не серйозне. Вона назначила лікування і відправила дитину додому. Через два дні, дитина відійшла на той світ. Діагностували пocм еpтно жирову емболію.
Все село засуджувало Лізу. Вона не могла дивитися людям в очі. Пішла з роботи й осіла вдома. Віталій намагався підтримувати дружину. Він старався вберегти сім’ю. Титанічними зусиллями, Віталій та Марічка витягли маму. Жінка потихеньку поверталася до нормального життя. Якимось дивом, Марічка продовжувала гарно вчитися.
Ліза влаштувалася медичною сестрою в міську лікарню. Вона заповняла папери при лікареві. В період своєї реабілітації, Ліза знову завагітніла. Жінка народила хлопчика Василя. Марічка з великим ентузіазмом допомагала мамі глядіти брата. Дівчинка взяла на себе частину хатніх обов’язків. Віталій продовжував працювати на двох роботах. Напевно, саме тому він прогавив момент повернення дружини до оковитої.
На другий раз, Віталій здався. Він вирішив піти від дружини. Якимось чином, органи опіки забрали сина, але доньку матері залишили. На той момент, Марічці було п’ятнадцять. Вона намагалася самотужки наставити матір на путь істинний. Дівчина пішла працювати до нашого магазину. Вона допомагала вести обліки, дивилася за термінами придатності продукції та виконувала роль прибиральниці. Марічці платили небагато. Тих грошей ледь вистачало на оплату дому та їжу. Марічку жаліли, але ставлення до неї не змінювалося. Люди запам’ятали помилку її матері на все життя.
Оцінки погіршилися, від усміхненої та охайної дівчини не залишилося й сліду. Марічка давно залишила мрію про вступ. Вона мріяла вилікувати маму. Більше нічого дівчина не хотіла.
Якось вона прийшла до мене попросити солі. Я запитала:
— Як ти, доню?
Марічка розплакалася. Сказала, що давно ніхто не цікавився її станом та не називав «доньою». В мене серце йокнуло.
Скільки горя тримає в собі ця дитина? Вона самотужки тягне себе та дорослу матір. Ніхто їй не допомагає. Дівчинка така юна. Я не змогла більше стояти осторонь.
«Треба щось робити з цим неподобством!» — думала я, збираючи гроші для Марічкиної мами.
Довелося здати в ломбард золотого браслета та хрестика. Вирученої суми вистачило на декілька місяців лікування. Марічка постійно була поряд з мамою. Для повного одужання, не вистачало коштів та часу. Я пішла працювати, щоб допомогти дитині. Моєї пенсії мені самій ледь вистачало, а з роботою стало легше. Ми, з Марічкою, возили Лізу в кращі клініки. Лікування почало давати плоди. Однієї з порад лікарів, був переїзд. На той час, дівчина була доросла. Вона вмовила маму продати будинок і переїхати в інше місце.
Рік я не чула від Марічки новин. Нарешті, під Новий рік мені зателефонували. Радісна Марічка розповідала мені новини зі свого життя. Мати остаточно зав’язала з оковитою. Вона ходила на реабілітацію та влаштувалася на роботу. Марічка вступила до технікуму. Вона вирішила отримати хоч якусь професію. Я гречно привітала дитину зі всіма досягнення. Після розмови, мені було радісно і сумно одночасно. Скільки всього пережила ця дитина за своїх майже дев’ятнадцять років? Вона працювала, вчилася, лікувала маму, поки її однолітки гуляли та дивилися мультфільми. Дівчина загартувала характер з малих літ. З одного боку, вона могла вступити до омріяного університету, якщо б покинула маму та поїхала жити до батька. З іншого — дівчина не залишила рідну матір в біді й допомогла їй одужати. Вона надзвичайно сильна людина. Думаю, вона ще багато хорошого зробить.
