Було досить пізно, вже темніло і зазвичай я уникала таких прогулянок, але таки піддалась своїм передчуттям. Посеред парку я побачила дитячу коляску, поруч нікого не було, тому я заглянула усередину, щоб переконатися, чи не має там малюка. Там було пусто, що мене також здивувала, адже, яка мама могла так сильно забігатися, щоб забути такий великий предмет. Я почала оглядатися навколо і позаду коляски почула дивний звук. Заглядаючи у кущ, я побачила там дитину, не більше півтора року.
Він сидів на траві й грався з іграшкою. А потім впевнено на ніжках пішов до мене. Я почала оглядатися у пошуках його мами, але нікого не було, парк був, на диво, дуже пустим.
Мені не залишалось нічого, окрім як викликати поліцію. Доки ми чекали їхнього приїзду я пригостила малюка печивом, яке купила до чаю. Потім почалась найнудніша частина, правоохоронці розпитували у мене одне й теж кілька разів, а потім змусили це писати й дивилися на мене так, мов я весь цей час їх обдурювала, а сама вкрала дитину, а потім злякалась. У голові були лише думки про те, що я завжди потрапляю у якісь неприємні ситуації.
Після того, як все було оформлено. Головний дільничий промовив до мене: «Ви б не могли взяти дитину до себе, ну, поки ми шукаємо його батьків. Ви ж тут недалеко живете, а якщо вони не знайдуться, то ми його заберемо у дитячий будинок, ви за це не хвилюйтесь”.
Я просто остовпіла від його слів.
– Він що вам іграшка, щоб його, то одному, то іншому давати? А як я це чоловіку та дітям поясню
– Ну, ви ж не змогли повз пройти, то завершите своє добре діло до кінця і посидіти з цією дитиною кілька годин.
Я все-таки погодилась, проте не через слова дільничого про «добрі справи», а через те, що мені було шкода малюка. Я була впевнена, що пошуки припиняться за годину дві, бо горе-мама сама прибіжить у поліцію, щоб шукали її сина.
Щоб не сильно шокувати свого чоловіка, подзвонила наперед й пояснила ситуацію, і вийти також попросила, бо не підніму я коляску сама на третій поверх. Чоловік лише посміявся з мене і сказав, що зі мною вічно якісь проблеми, а наші дівчатка не відходили від хлопчика, так йому подобалось з ним гратися. Доки вони не відходили від хлопчика, ми з чоловіком пили чай і дивилися на дітей, згадуючи їх у такому милому віці.
Правда все порушив дзвінок того самого дільничого, що, схоже вирішив мене посвятити у всі подробиці слідства: «Мама хлопчика знайшлась. Правда, у лікарні, у неї зараз пологи, вона прийшла у себе і відразу почала шукати сина, але на це не було часу, її потрібна була термінова операція. Люди, що знайшли її у парку, без свідомості, не бачили там хлопчика, мабуть, він сам якось відкотив коляску, а та частина парку завжди малолюдна, ось ви його і знайшли тільки пізнього вечора. Ви ще трішки зачекайте, ми знайдемо батька і заберемо дитину!».
Через годину на порозі стояв Максим, що і був батьком хлопчика, він весь тремтів й не міг прийти в себе від усвідомлення того, що сталось. Від того переляку він декілька разів сунув нам гроші, як подяку, але ми їх не брали.
На щастя, історія цієї жінки закінчилась щасливо. Вона народила донечку, яку назвала на честь мене, Євою, а потім і знайшла підлітка, який викликав швидку для неї у парку, Олега, тому тепер ми двоє хресні маленької дівчинки й нерідко навідуємося до них у гості, так би мовити, дружимо сім’ями.
