Марійці було 12 років, коли вона оnинилacь у дит ячому будинку. Її батьки потрапили в аварію, а ніхто з родичів не захотів брати відповідальність за чужу дитину. Всі лише інколи її навідували, шкодували й говорили, що нікому не побажають такого, але до себе брати ніхто не хотів. Дві мамині близькі двоюрідні сестри відразу сказали, що не братимуть на себе відповідальність за Марійку. Ольга тому, що у неї своїх двоє дітей і вона їх ледь забезпечує всім необхідним, а друга просто не хотіла брати дорослу дівчину. Окрім них у тата був брат, теж близький родич, але жив він дуже далеко, тому, можливо, навіть не здогадувався про трагедію.
На щастя, Марійці пощастило й у кімнаті з нею жило троє добрих дівчат, що з радістю її допомагали призвичаїтися і ні про що не запитували, мабуть, і самі все розуміли. Вона швидко подружилась з дівчатами й навіть почала звикати до нового способу життя, але от щоночі її все одно снилися батьки й прокидатися вона могла від власного крику та сліз.
На жаль, дорослі дівчата у дитячому будинку не були такими добрими, як сусідки Марійки й щоб якось самоствердитися робили боляче молодшим. Одного разу під їхню «гарячу руку» потрапила і дівчинка.
– А ти знаєш, де твої батьки? Вони втекли, щоб таку стp ашну дитину, як ти, більше не бачити!
– Не правда, ви брешете, вони заr инули в автoкатастpофі!
– Так хотіли позбутися тебе, що вирішили влетіти у чужий автомобіль!
Від емоційного потрясіння дівчинка почала сильно плакати, а потім втратила свідомість. Через кілька годин вона вже отямилась у кімнаті медсестри.
– Сонечко, що у тебе болить?
– Голова, ось тут – відповіла дівчинка, вказавши на потилицю.
– Ну, ти вдарилась у це місце, коли падала, але незабаром пройде. Тобі потрібно відпочити, ти ще поспи трішки! – відповіла сестра, посміхнувшись.
Через кілька годин до дівчинки навідалися ті самі дорослі дівчата.
– Пробач нам, ми думали, що пожартуємо і тільки розізлимо тебе, ми не хотіли тебе так сильно ображати.
– Нічого, я не ображаюсь.
Наступні кілька днів дівчинка провела у кабінеті медсестри та давала її якісь ліки й забороняла вставати. Потім уже й книги почала приносити, щоб дівчинці не було сумно та пускати її сусідок по кімнаті, що дуже хотіли розповісти її всі новини.
Через тиждень, перед тим, як дівчинка мала повертатися у свою кімнату, до неї зайшла та сама дівчинка, як більше всіх ображала її.
– Нам з дівчатами було дуже соромно за свій вчинок, тому ми вирішили зробити тобі подарунок. В Олі є зв’язки у місті, тому ми швидко дізналися адресу твого дядька і написали йому лист. А сьогодні прийшла відповідь від нього. Він сказав, що нічого не знав про трагедію і на днях приїде, щоб забрати тебе.
– Ти не обманюєш мене? Чесно дядько Олег приїде за мною? – спитала Марійка, боячись, що над нею знову жорстоко жартують.
– Обіцяю, він написав, що вже купує квитки!
Тепер Марійка тільки й те робила на уроках, що виглядала у вікно, надіючись побачити там свого дядька. Одного дня, вихователька таки покликала її за собою і сказала, що до неї дехто приїхав.
Дівчинка не встигла запитати, хто ж приїхав, як за дверима побачила свого дядька, до якого відразу полетіла обійматися.
– Чудо, біжи, збирай речі, ми з тобою ще встигнемо пообніматися та поговорити! Не можу повірити, що ти так швидко виросла!
Марійка лише посміялась і швидко побігла збирати речі й прощатися з подругами. Не забула вона й про ту дівчину, яка так сильно її допомогла.
– Дякую тобі! Я тепер така щаслива! – промовляла Марійка й обнімала свою колишню кривдницю.
– Твій дядько уже приїхав? Ти більше не будеш з нами жити?
– Так! Він забирає мене!
– Я так рада за тебе!
Вони ще раз обнялися і Марійка побігла до свого дядька, що вже чекав її на виході.
