Я довго була самотня. В мене не виходило побудувати стосунки з чоловіками. Я намагалася робити все, що від мене залежало, але чоловіки кидали мене. Їх засмучувала моя донька.
Тарас здався мені іншим. Він намагався дружити з моєю донькою. Тарас купував щось для дитини, коли йшов до мене в гості. Він запитував про життя моєї Полінки.
Ми швидко почали жити разом. Тарас одразу розслабився. Він більше не старався, не купував смачненьке моїй донечці. Грець з тим солодким! Я сама його куплю власній дитині. Біда в іншому. Чим далі йшли наші стосунки, тим більше Тарас натякав позбутися дитини.
Чоловік любив зробити чай собі й мені, а про мою дитину постійно забував. Він годував себе. Моя дитина ходила до вечора голодна. Вона могла з’їсти шматочок хліба і випити чаю. Чайник я ставила на підлогу, щоб вона не тяглася до столу. Тарас не хотів допомагати моїй Полінці. Якщо вона рухала стільчика і створювала шум, Тарас приходив й ставив стільчика на місце. Дитина хотіла за допомогою стільця дістати собі їжу, але Тарас забирав в неї таку можливість.
Поліна завжди була тихою. Тому про ці «особливості» її спілкування з Тарасом, я дізналася, коли дитині виповнилося двадцять п’ять років! Поліна ходила голодна, коли Тарас з’їдав увесь шоколад та фрукти. Я купувала багато вітамінів для коханої донечки, а вона нічого не їла через одного пришелепкуватого дурня. Тарас брехав мені в очі. Він казав, що Поліна все їсть. Раціон дитини надзвичайно різносторонній. Я вірила, бо дурепа.
Тарас набирав вагу, а моя дитина втрачала в масі. Я не помічала цього. Мої очі якась пелена застелила. Я бачила тільки Тараса. Тоді думала, як мені пощастило. Який в мене Тарас хороший. Взяв мене з дитиною. Молодець! Золотий чоловік! Те, що ми жили в моїй квартирі і за мої гроші, я забувала. Тарас сказав, що його гроші ми будемо складати, а мої — витрачати на продукти та квартиру.
Коли я збирала Полінку в перший клас, Тарас багато бубонів. Йому не подобалися ціни на зошити, форму, ранець та інші шкільні предмети. Він вимагав купити все дешеве. Я послухала, але тільки на половину. Канцелярію придбала не дуже якісну, але одяг купила найкращий. Донечка не засмутилася, вона дякувала. Я відчувала себе жахливо і не розуміла чому.
Кінець нашим стосункам настав тоді, коли мене викликала шкільна вчителька. Вона надзвичайно сильно хвилювалася. Її стан передався мені.
— Ви в гарних стосунках з донькою?
— Так. — Я здивувалася такому питанню.
— Вона гарно харчується, має вдосталь іграшок, спілкується з однолітками?
— Так! — Я енергійно кивала головою.
— Тоді ж чому в неї тіло атрофоване?
— Ви… Про що?
— У вашої дитини кістки видно. Вона ледь на ногах стоїть. Вона втратила свідомість на уроці. Ми викликали швидку. Вони чекають вас в кабінеті медсестри.
Тоді я зрозуміла багато. Моя донька давно виганяла мене з кімнати, коли переодягалася. Вона багато спала. Не гуляла. Я пов’язувала її стан з хвилюванням перед школою. В кабінеті моя дитина захищала мене. Вона ледь могла говорити, але категорично заявляла про мою невинність.
— Мамочка мене любить. Вона мій друг. Мамочка ніколи не ображала мене.
— Може ти сама їсти не хочеш? — Поцікавилась медсестра.
— Хочу! Дуже хочу, але дядько Тарас забороняє мені.
— Це ваш чоловік? — Запитав фельдшер.
Я мовчала. Легенько кивнула і все. Яка ж я сліпа дурепа! Якийсь чужий мужик жирує в моїй же квартирі, а моя дитина голодує! Я вирішила остаточно порвати з Тарасом. Дитину забрали в лікарню. Її мали обстежити і посадити на спеціальну дієту. Її раціон складатиме калорійна їжа, яка допоможе набрати вагу.
Тарас зустрів мене кислим обличчям.
— Де фрукти? — Запитав з порогу.
— Що, що?
— Коли фрукти купиш? В нас одні вареники лежать. Я не хочу тільки тісто їсти. А цукерки де? Я хочу мармеладних!
— Коли гроші дасиш, тоді куплю.
Тарас замовк. Він пильно дивився мені в очі.
— Ми ж домовилися, що живемо на твої гроші, а мої..
— А твої ти складаєш собі на хату.
— Нам. — Тарас намагався триматися холодно та відчужено, але при цьому хотів нав’язати свою правду.
— То це ти для нас, — я підвищила голос на останньому слові, — мою дитину голодом мордуєш?
Ми довго сварилися. Тарас не визнавав своєї вини. Він не хотів йти з моєї квартири. Тарас вимагав грошей. За що він їх хотів, чоловік сказати не міг. Тільки коли я пригрозила мілвцією, Тарас зібрав свої речі і пішов з мого будинку.
Чому жінки з дітьми дозволяють чужим чоловікам знущатися над власними дітьми? Вони хочуть створити сім’ю. Для утримання чоловіка біля себе, підуть на будь-які жертви. Ми хочемо кохання та щастя, але не варто його досягати через страждання ваших дітей. Те щастя того не варте.
Після Тараса в моєму житті з’явився Богдан. З ним я не спішила. Вже три місяці ми ходимо на побачення, але надавати серйозності нашим стосункам я не спішила. Потерпить, нікуди не подінеться.
