В міському пологовому будинку, зі cтp ашними му ками на світ з’являється хлопчик, зріст 55 сантиметрів, вага чотири кілограми п’ятсот грам. Такий гарненький, пухленький, щічки рожеві. В перші секунди свого життя голосно закричав і всі зрозумілі, що народився командир.
Маму ледь привели до тями. Дуже слабка та ледь розмовляє, пологи продовжувались більше діб. Понад двадцять чотирьох годин вона не спала та не їла, тому після народження відвезли її в палату відпочивати.
Матуся ростком зовсім маленька, худенька, обличчя змарніле, не радісне. Допомагали їй всі як могли: у якої мамочки більше молока — нагодують, якій медсестричці вночі не спиться, колихають нашого голосного хлопчака. Наближається день, коли мамочок разом з новонародженими виписують з пологового будиночка, а наша матуся все тоскне на очах. І ніхто не міг зрозуміти, що з нею діється? Хочуть порозмовляти, а у відповідь тільки блимає великими зі сльозами очима та мовчить.
Перед тим днем, коли виписувати, підняла галас старша медична сестра пологового відділення: “Зникла наша дивна матуся!”. Зранку занесли хлопчика погодувати, а її немає. Почекали, вона так і не прийшла. Почали шукати, вияснилось що зник її одяг та взуття.
Очікувана ситуація, яка складається в пологових будинках. Понад триста дітей на рік залишають матірки у пологових відділеннях, доля яких продовжується в дитячих будинках малютки.
Ось і наша матуся нарекла проживати свою крихітку в дитячому будинку без материнської ласки та любові. Він же такий гарненький та розумний хлопчинка. Все пологове відділення тільки й бавиться з ним, так він усім запав в душу, а після витівки молодої неграмотної мамочки й зовсім без уваги не залишається.
Ось і настав час прощатися з нашим улюбленцем, всі документи, які потрібно при оформленні в будинок малютки зроблені та підписані відповідними інстанціями. І тільки в останню мить на порозі з’являється, ще змарніла наша матуся, яка гіркими сльозами плакала та просила вибачити та віддати їй синочка. Після народження Миколки вона сильно злякалась відповідальності, вважала, що не справиться, що йому краще буде з іншою сім’єю. Наречений, який так і не став чоловіком покинув її ще на шостому місяці вагітності. Сама вона з багатодітної сім’ї. Жили вони біднувато, але дружно. Після того, як вирішила покинути Миколку, місця собі не знаходила, не спала та не їла, не витримала та й прийшла за сином…
Все добре, коли добре закінчується. Віддали матусі синочка і вона почала зовсім нове щасливе життя!
