Я не знаю, чому продовжую терпіти це все, але просто не бачу життя без нього. В цьому, мабуть, моя головна помилка.
Ми вже багато років одружені, я вже й не пригадаю скільки точно. І, мабуть, половину цього часу, він мені зраджує і я знаю про це.
Коли це ставалось вперше, то це були швидкі романи і я старалась не звертати на це уваги. У нас є син, тож мені не хотілось руйнувати сім’ю постійними скандалами.
Чоловік сприйняв це як дозвіл, жити на повну. Зрад ставало все більше, а минулого року він узагалі перестав з’являтись вдома. Спершу на 1 ніч, а потім на 3. А потім він і взагалі переїхав до неї, лише зрідка заглядав додому, що побачитись із сином. Я знала, де він живе, але вирішила просто чекати на його повернення, бо не знала, які у мене ще були варіанти.
І він повернувся. Приблизно через місяць, коли посварився зі своєю коханкою. Я думала, що нарешті все прийде в норму.
Мені було не приємно, що чоловік навіть не вибачився, просто поводився так, наче нічого не сталось, але це не було головним. А потім його коханка постукала до нас у двері. Стала кричати, що він тепер належить їй і повинен повернутись.
І він повернувся. Попри мої заперечення, сказав, що коханка не переживе розлуки, а я зможу.
І так трапилось ще 3 рази. Він приїжджав додому на декілька тижнів, а потім знову їхав до неї. Я навіть звикла до такого життя, зате він не набридає мені.
Розумію, що багато з вас скаже, що я дозволяю витирати об себе ноги, але скажіть, що ще мені робити? Я не хочу втрачати сім’ю і не хочу, що син ріс без батька. Я думаю, що це все минеться і він зрозуміє, де його справжня сім’я і припинить свої зради. А ви як думаєте?
