Після школи я вступила до університету. Чи не з перших днів мою увагу привернув хлопець, котрий також навчався зі мною в одній групі. Він одразу мені сподобався. Звали його Ігор, і він теж проявляв увагу в мою сторону. Так ми почали зустрічатися, звісно, бувало по-різному, але ми все одно дуже любили одне одного. А коли я навчалась на четвертому курсі, Ігор зробив мені пропозицію. Спочатку все було ніби в казці.
А через чотири місяці ми справили весілля. Моєму щастю просто не було меж. Вирішили зробити цей день незабутнім: замовили фотографа, музикантів, тамаду. Обрали затишний ресторан та запросили нашу рідню та найближчих родичів.
Одразу після весілля ми стали жити з батьками Ігоря. І мало не перших днів у нашій сім’ї почались сварки та непорозуміння. Причиною була моя свекруха. Хоч до весілля вона дуже навіть ввічливо до мене ставилась, та прийняла як рідну доньку. Але спільне проживання таки дало про себе знати. Мама чіплялася до мене абсолютно за все: то я тарілку не туди поклала, то їжу недосолила, то я погано прибираю, то не так з нею розмовляю. Що б я не робила, все їй було не те.
Чоловік ніколи не встрявав у наші непорозуміння. Він зайняв нейтральну позицію. Але коли його мати набралась наглості зайти вночі в нашу кімнату, я не витримала. Мені й дотепер незручно за цю ситуацію. Я сказала Ігорю, що більше так не може продовжуватися, та поставила його перед вибором: або ми йдемо жити окремо від батьків, або я іду від нього, а він хай і далі живе зі своїми батьками. Я зібрала речі та поїхала тим часом жити до батьків, а чоловікові дала час подумати.
Близько місяця Ігор зовсім не давав про себе чути. Я не одну ніч гірко проплакала, адже дуже хотіла його вернути. Ніяк не могла наважитися подзвонити йому першою. А через два тижні я дізналася про свою вагітність.
Так пройшов місяць, я таки вирішила набрати Ігоря та розповісти йому, що чекаю на появу нашої спільної дитини. Втім абонент був недоступний, те ж саме зі свекрухою. Я пішла до них у дім, але мені ніхто не відчинив. І тільки від сусідів дізналась, що вони виїхали жити в інше місто. Всі мої спроби знайти свого чоловіка були марними.
А потім у мене народилась донечка, як дві краплі води, подібна на свого тата. Я назвала її Валентина. Тільки вона не знає свого батька, і мені через це дуже прикро. Моментами виню у всьому себе. Я сама поставила Ігоря перед вибором, а потрібно було все залишити, як є. Чоловік не знає про існування дитини, грошей нам ледь вистачає. А ще я відчуваю себе самотньою. Досі кохаю Ігоря і тепер не знаю, що робити.
